Читать «Смарагд» онлайн - страница 11

…Псалтирщиця стомилася, і її голос звучав тихіше. Ті, що ночували, теж дрімали. Нараз одна з бабусь підвела голову, прислухалася і злякано подивилася на труну. Смикнула за рукав сусідку поруч на дивані:

— Насте, ти нічого не чула?

Настя розплющила сонні очі:

— Нічого, а що?

— Здалося, наче ворушиться, — прошепотіла бабуся.

— Атож, роздрімалася, то й вдалося. — Настя була старіша й глухіша і нічого не чула.

А за хвилину псалтирщиця замовкла і злякано подивилася на небіжчика. Ті, що дрімали, посхоплювалися й подалися до дверей. Дехто хрестився і читав уголос молитви.

— Наче дише, — прошепотіла одна з бабусь біля дверей.

- І не тільки дише, а й сопе, — додала інша й запропонувала, злякано хрестячись: — Треба святою водою окропить, мо’, то в нього нечистий уже вселився.

Через хвилину в хаті нікого не було: ні чужих, ні родичів. Небіжчик лежав усіма покинутий, а під лавою спав Данило. Спати на голій долівці було холодно й мулько, і він почав ворочатися. Коли дві жінки обережно просунули голови у двері, з-під лави висунулися ноги в стареньких черевиках. Жінки закричали, рвонулися на вулицю і там божилися, що на власні очі бачили, як з-під лави висунулися копита.

До ранку в хату ніхто не заходив: і боязливі, й сміливіші сиділи у дворі хто на чому. Коли по селу заспівали перші півні, всі пожвавішали й почали говорити, що вже і в хату можна заходити, бо нечиста сила тепер щезає.

Але бажаючих навіть ступити на ґанок не було. Нарешті одважилася дружина померлого, яка сиділа між людьми, розгублена і теж налякана.

— Що вже буде, — сказала уголос, перехрестилася й пішла до хати. Тремтячою рукою прочинила двері й оторопіла.

— Ну, що там? — питали нетерпляче з вулиці, але вона не відповідала.

Коли перший переляк минув, промовила сама до себе:

— Наче дитя чиєсь. — Але підійти ближче боялася. Вийшла на вулицю. — Наче дитя, — промовила невпевнено.

— Еге, дитя, де б воно тут узялося, — то вражина дитиною перекинулася, — промовила Настя.

— А півні? — заперечила та, що читала Псалтир.

— Точно, — сміливіші знову попросовували голови у двері, хрестячись і промовляючи молитви. Як і раніше, з-під лави стирчали черевики, але вже було видно і старі штанці.

— Чи не Марини-циганки онук? — здогадалася одна з жінок. — А вони ж село стеленули, шукаючи.

Григорій сам прийшов по сина. Спочатку зрадів, коли почув, що той знайшовся, але потім його волохаті брови загрозливо зійшлися на переніссі. Додому не вів хлопчика, а тягнув, бо той не встигав не те що йти, а й бігти за батьком. Удома взяв нагайку — вона, як і на хуторі, служила Григорію, хоча й не лежала тепер під портретом Леніна, а висіла на кухні. Маріуца хотіла заступитися за онука, та син виштовхав матір за двері. Через хвилину Дань закричав, упав на коліна й підняв над головою руки. Це ще більше розлютило батька, і він замахнувся з усієї сили, але нагайка зачепилася за електричний шнур, на якому висів плафон. Матове скло дзенькнуло об підлогу й розлетілося на скалочки. І відразу на кухню вбігла Марта.