Читать «Смарагд» онлайн - страница 143
Валентина Мастєрова
Коли жінка пішла, Юрій, що до цього мовчки стояв посеред кімнати, запропонував:
— Сідай у машину, поїдемо до церкви, й там усе побачиш. Хоча… тепер навіщо воно тобі — переночуємо й прямим курсом на Білорусь.
— Ні, — заперечливо хитнув головою Варфоломій. — Я так не поїду. Я жив цим селом і хочу всім відверто подивитися в очі.
Він довго молився у своїй кімнаті, потім надягнув нову рясу, надів хреста, подарованого колись ігуменом Пафнутієм, і вийшов до брата, що відпочивав на дивані:
— Я готовий.
На церковному дворі нікого не зустріли, але сама церква була переповнена. Юрій відчинив двері й зайшов першим. На нього ніхто не звернув уваги, та, коли за ним зайшов Варфоломій, несподівано запала тиша. Агапіт, що вже почав службу, замовк, стояв і радісно посміхався. А Варфоломій обводив своїм відкритим і в цю мить суворим поглядом людські обличчя, потім ковзнув очима на пофарбовані стіни, простеньку різьбу на іконостасі. На стінах не вистачало ікон, але над тими, що були, висіли нові рушники. А над усім цим — творіння серця Івана Свириденка.
Люди потиснулись і розступилися, даючи дорогу до вівтаря, та Варфоломій стояв біля входу й ніби нічого того не бачив.
— Брате Варфоломію, — голосно покликав Агапіт, — іди й займи своє місце отут, — і низько йому вклонився.
Варфоломій не рухався, тільки рука міцно притискала до грудей хреста. По хвилині обернувся до Юрія, що тепер стояв за спиною й не зводив із нього напруженого погляду, потім глянув на Агапіта, який теж не зводив із нього погляду. Стояв між ними якусь мить, вагаючись, а тоді поволі пішов по живому коридору до Агапіта і почув за спиною, як уся церква полегшено зітхнула.
Увечері вони з Юрієм довго сиділи мовчки. Щоб їм не заважати, Агапіт попросився переночувати до Ганни. Першим порушив мовчанку Варфоломій.
— Я тут Олесі й дітям хочу гостинця передати, — виніс три звичайні хрестики і три великі янтарні намистини. — Ці хрестики зі святого Афона, а намистини з бабиного намиста. І ще передай, що через місяць-два обов’язково приїду… провідати. Не сердься на мене, брате, — голос Варфоломія схвильовано затремтів, — я вірю, що теж сію зерно, а не полову.
А рано-вранці, коли біла «Нива» виїхала з двору й за хвилину її не стало видно, довго стояв на дорозі, прислухаючись, як віддалявся гуркіт мотору, а потім зронив:
— Ти, брате, може, ще й більше Смарагд, ніж я, дарма що не в рясі ходиш.
Примітки
1
Ґраст — кінь (циган.) — Тут і далі прим. автора, якщо не вказано інше.
2
Хлопче, дай поворожу.
3
Мені не треба ворожити — я все знаю.
4
Ти циганський хлопець?
5
Я — мужицький.
6
Ідемо з нами.
