Читать «Таргани» онлайн - страница 24
Ю Несбьо
Важко було вгадати з непроникного азіатського обличчя, чи влучив Харрі в ціль.
— Можна піти іншим шляхом, і тоді я доповім, що цю людину запросила на побачення жінка, а мотель був обраний випадково.
Китаєць поглянув на Харрі. І швидко закліпав, немов йому в око потрапила порошинка. Потім він повернувся, відкинув килим, за яким ховався дверний проріз, і махнув Харрі рукою. За килимом виявилася крихітна кімната, у ній стояли стіл і два стільці, і китаєць жестом запросив Харрі сісти. Він поставив перед ним чашку й налив у неї чаю із чайничка. Повітря наповнилося різким ароматом перцевої м’яти, навіть в очах защипало.
— Жодна з дівчат не хоче тут більше працювати, поки в мотелі залишається труп, — вимовив Ванг. — Коли ви його заберете?
Бізнес є бізнес у будь-якій країні світу, подумав Холе й запалив сигарету.
— Це залежить від того, як швидко ми з’ясуємо, що тут сталося.
— Той чоловік прибув сюди близько дев’ятої вечора і сказав, що хоче номер. Вивчив меню й заявив, що хоче бачити Дім, але спершу він має відпочити. Сказав, що подзвонить і викличе її. Я нагадав йому, що він зобов’язаний внести погодинну оплату. Він погодився й одержав ключ.
— Що значить меню?
Китаєць простягнув йому щось, справді схоже на меню. Харрі погортав папірець. Там були фотографії юних тайок — у костюмі медсестри, в ажурних панчішках, у тісних лакованих корсетах і з батогом у руках, у шкільній формі й з кісками та навіть у формі поліцейського. Під кожним фото, під заголовком «Важлива інформація», указувався вік, ціна й кваліфікація. Харрі помітив, що дівчатам від вісімнадцяти до двадцяти двох років і що ціни коливаються від тисячі до трьох тисяч батів і чи не кожна з дівчат володіє іноземною мовою й має досвід роботи медсестрою.
— Він приїхав сам? — запитав Харрі.
— Так.
— У його машині теж нікого не було?
Ванг заперечно похитав головою.
— А чому ви так у цьому впевнені? У «мерседеса» тоноване скло, а ви сиділи в холі…
— Зазвичай я виходжу у двір, щоб самому все перевірити. Буває, що хто-небудь бере із собою товариша. Якщо їх двоє, вони мають заплатити за двомісний номер.
— Розумію. Двомісний номер — подвійна ціна?
— Нічого не подвійна. — І Ванг знову вищирив гнилі зуби. — Разом дешевше.
— Що було потім?
— Не знаю. Та людина під’їхала на машині до номера сто двадцять, де тепер і лежить. Номер розташований у глибині патіо, і я мало що міг розгледіти в темряві. Я подзвонив Дім, вона приїхала сюди й стала чекати виклику. Минув деякий час, і тоді я сам послав її в номер клієнта.
— А в кого вдягнулася Дім? У кондуктора трамвая?
— Ні. — І Ванг перегорнув меню, а потім із гордістю показав фото юної всміхненої тайки в короткій сукні зі срібними блискітками й у білих ковзанах. Вона виставила вперед одну ногу, трохи присівши на другій і розвівши руки в боки, наче щойно успішно відкатала програму. На засмаглому обличчі було намальоване руде ластовиння.