Читать «Таргани» онлайн - страница 22
Ю Несбьо
— А тут у нас, виходить, міні-бар. — Харрі відчинив дверцята маленького холодильника. — «Сінґха», «Джонні Вокер» й «Канадіан Клаб» у маленьких флакончиках, пляшка білого вина. Схоже, тут нічого не торкались. Що в нас іще? — звернувся Харрі до двох тайців.
Ті перезирнулися між собою, потім один із них указав пальцем на двір:
— Машина.
Вони вийшли на стоянку, де стояв синій «мерседес» останньої моделі з дипломатичними номерами. Один із поліцейських відкрив дверцята з боку водія.
— Ключі? — запитав Харрі.
— Лежали в кишені піджака в… — І поліцейський кивнув у бік мотелю.
— Відбитки пальців?
Таєць розгублено глянув на шефа. Ліз кашлянула:
— Ясна річ, ми перевірили ключі на відбитки, Холе.
— Я не питаю, чи зняли ви відбитки, мене цікавить, що ви знайшли.
— Там були його власні відбитки. Якщо ми тобі ще не встигли про це сказати.
Харрі стримався, щоб не відповісти гостро.
У салоні сидіння й підлога були завалені всяким барахлом. Харрі помітив кілька журналів, касети, порожні сигаретні пачки, банку коли й сандалії.
— Що ще ви знайшли?
Один із поліцейських дістав список і зачитав його. Здається, його звуть Нхо, так він казав? Іноземні імена нелегко запам’ятати. Напевно, те саме вірно щодо його власного імені. Нхо був по-хлоп’ячому сухорлявий, коротко підстрижений, з відкритим, привітним обличчям. Але Харрі знав, що за кілька років цей вираз зміниться.
— Стоп, — сказав він. — Можеш повторити останні слова?
— Квитки тоталізатора, сер.
— Посол, мабуть, відвідував перегони, — сказала Крамлі. — Що ж, популярний вид спорту в Таїланді.
— А це що таке?
Харрі нахилився до водійського місця й підняв прозору пластикову ампулу, що застрягла в щілині між спинкою й сидінням.
Поліцейський глянув у свій список, але нічого такого там не знайшов.
— У подібних ампулах випускається рідкий екстазі, — пояснила Крамлі, підійшовши ближче, щоб розглянути знахідку.
— Екстазі? — Харрі похитав головою. — Літні християнські демократи, може, і злягаються в борделях, але препарати не вживають.
— Ампулу перевіримо, — відповіла Крамлі. Було помітно, що вона незадоволена — ще б пак, проґавити такий доказ.
— А тепер поглянемо, що в нас іззаду, — продовжував він.
Багажник машини був настільки ж охайний і чистий, наскільки захаращеним виявився салон.
— Акуратист, — зробив висновок Харрі. — У салоні, швидше за все, орудують дружина й дочка, але в багажник він їх не пускає.
У світлі кишенькового ліхтарика, наведеного Крамлі, блиснув ящик з інструментами. Тут усе сяяло чистотою, і лише трохи вапна на викрутці свідчило про те, що цей інструмент використовували.
— Ще трохи віктимології, хлопці. Припускаю, що Мольнес особливо майстровим не був. Цей інструмент жодного разу не вступав у контакт із двигуном. Зате його використали, щоб повісити вдома, на кам’яній стінці, скажімо, сімейний портрет.
Тієї ж миті у нього над вухом радісно задзвенів комар. Харрі ляснув себе по щоці, відчувши долонею вологий холод власної шкіри. Сонце вже сіло, але спека не спадала, зате вітер стих, і здавалося, що волога сама виступає із землі в них під ногами й так просочує повітря, що його можна пити як воду. Поруч із запасним колесом лежав домкрат, що на вигляд теж жодного разу не використовувався, і ще вузький коричневий шкіряний кейс, цілком доречний у машині дипломата.