Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 83

Або ж багаті міста самі викуповували війтівство і тоді вже самі урядували, як хотіли, себто, як їм давали змогу урядувати воєводи та підвоєводи. (Як пам’ятають читачі «Червоного диявола», стосунки між цими різними гілками влади, себто війтом і воєводою, точніше, підвоєводою, були доволі напруженими.)

Зазначимо, однак, певну особливість Києва порівняно з більшістю інших міст РП. Чи то «українне» становище міста спричинилося, чи характер його мешканців, але накинути киянам «призначених» війтів не вдалося (хоча такі спроби були!), а компетенція війтівської влади значно розширилася. Війт звільнявся від присуду воєводи і підлягав безпосередньо королю.

Починаючи щонайменше від 1570 року кияни здобули привілей на безперечне право самим обирати своїх війтів, у відповідному документі значилося, що такою була «стародавня традиція». Правда, вірити безоглядно цим запевненням про традицію не варто, це «протокольна фраза», а все ж київські міщани, як уже згадувалося, вважали право на «власного війта» цілком природним. Отож, коли їм у 1593 році спробували накинути певного шляхтича-землевласника Еразма Стравинського, вони повстали згуртованими рядами і за три тижні зуміли позбутися приблуди. Війтом став київський городянин, довголітній райця, що вже й раніше виконував війтівські обов’язки, — наш добрий знайомий, один із героїв «Червоного диявола», Яцько Балика.

Київський війт мав чимало проблем із «держадміністрацією», себто воєводою, а, радше, його намісником — підвоєводою. І це теж цілковито відповідає історичним реаліям. Причиною таких непорозумінь були не тільки особисті незгоди, але й брак чіткого розмежування компетенцій різних гілок влади, простіше кажучи, кожен намагався втрутитися у справи, що, як вважали опоненти, були їхнім виключним доменом.

Отак виглядала справа з війтівством. Оскільки ж тільки війтом міська адміністрація, звісно, не обмежувалась, то згадаємо ще інших членів київського самоврядування. Це бурмистри, райці та лавники. У тексті «Червоного диявола» усі вони часто згадуються.

двері знову заскрипіли протяжно й жалібно, і в залу по трьох кам’яних сходинках спустилися двоє поважних райців. Вони мовчки поклонилися війтові і зайняли свої місця на довгих давках біля столу. Ще і ще раз скрипнули двері, впускаючи сивих достойних городян, панів райців та лавників (Лавник соответствует нашему гласному, а райца — советник — члену управи. (Прим. першодруку).)

Шановні міщани і городяни, бурмистри та райці, уся річ посполитая київська

Далі приведу кілька цитат з книги Н.Білоус:

«У міських актах вони (лавники) згадуються також як «лавницы», «присяжники», «присєжницы», а колегія — «лава» чи «лавиця».

До компетенції колегії лавників або лави, очолюваної війтом, входив, як правило, розгляд кримінальних справ: убивств, розбоїв, грабунків, крадіжок і т.п.»

Згідно з нормами магдебурзького права, лава як судовий орган мала бути відокремлена від міського уряду, оскільки вона була органом, який існував при війті».