Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 84

Себто, лава — не те саме, що рада, це, кажучи по-сучасному, різні гілки влади, але тісно переплетені. На запрошення ради, лава з’являлася на її засідання, лавників і радників (принаймні, у Києві) обирали того ж дня, рада обирала лавників і часто з лави переходили до ради.

Натомість рада була найвищим органом міського самоврядування і займалася переважно цивільними справами: суперечками за спадщину і майно, дрібними злочинами.

Раду очолював бурмистр, бурмистри часто змінювали одне одного (в Києві — раз на квартал), тому Яцько Балика, війт, звертається до них у множині — «бурмистри та райці».

У разі відсутності війта його міг заміняти чинний бурмистр.

На завершення додам ще одну цитату — хто саме міг бути обраний радником-райцею. Згідно з «Порядком міських судів у Короні Польській» — чоловіки віком від 25 до 90 років, що постійно мешкали в місті, не багаті і не бідні, а середніх статків, не зрадники, не лихварі.

Непогане правило.

Цехмайстри, майстри, підмайстри, челядники та учні

Слідом за ними виступили цехи. Перед усіма, одразу ж за хоругвами, пройшов цех золотарів. Мартин ішов першим, несучи на золоченому древку велике знамено, на якому з одного боку була зображена храмова ікона цехової церкви, а з другої — на червоному полі золотий ланцюг. Слідом за ним йшов цехмайстер, поважний сивобородий старець, за цехмайстром йшли майстри, а вже за ними — підмайстри й учні. За цехом золотарів пройшов цех кравців. Знамено ніс молодий цеховик. З одного боку знамена було зображення Миколая Доброго, а з другого красувалися величезні ножиці, наперсток і голка... Цехмайстер, майстри і підмайстри йшли у такому ж порядку. За кравцями пройшли кушніри з горностаєвою мантією, зображеною на блакитному тлі. За кушнірами рушили шевці з великим чоботом, зображеним на жовтому оксамиті, далі йшли сідлярі, столяри і теслі, каменярі, і перед зачарованими очима городян довгим ланцюгом розгорталася цехова процесія: мерехтіли строкаті знамена із зображенням інструментів ремесла з одної сторони та іконою патрона — з іншої; неквапом виступали цехмайстри і майстри. («Червоний диявол»)

Годі заперечувати, що цехова система була основою всього функціонування середньовічного європейського міста. Більше того, приналежність до цеху для окремо взятого городянина визначала не лише професію, а й ледь не весь життєвий шлях. І це стосувалося не тільки окремо взятого цеховика, а й усієї його сім’ї. Заміжні жінки і ще незаміжні дочки були наче кооптованими членами цеху чоловіка або батька (наприклад, «Для чого до Пріськи Горбачівни із шевського цеху диявол щоночі прилітав?». Не вдаємося у причини прильоту диявола, але Пріська теж, очевидячки, розглядається як приналежна до шевського цеху). Тим паче сини успадковували батьківську професію, дуже рідко зважуючись її змінити.

Але самого факту народження «в цеху» було недостатньо, слід ще було пройти тривале і нелегке навчання. Хлопчиків у 10-12 років віддавали «в учні» до поважного старшого майстра, зазвичай, таких учнів у одного майстра було кілька (число учнів суворо регламентувалося цехом). Особливо важкими були перші роки, коли бідний хлопчина мусив виконувати всілякі накази не те, що майстра, а й пані майстрової і навіть старших від нього учнів.