Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 241

Меґі була настільки розчарована, що вона відмовила б у його проханні.

— Звичайно, — сказав Мо. — Я запишу, що треба зробити. Потрібен час — тижні, місяці Я не знаю, чи зможете дістати всі суміші, та спробувати варто. Я неохоче даю такі поради, але вам доведеться розклеїти одну з книжок, бо, щоб її врятувати, треба, щоб сонце вибілило сторінки. Якщо ви не знатимете, як це зробити з найменшими втратами, я з радістю допоможу. Мортола може спостерігати за моєю роботою, якщо вона хоче переконатися, що я не займаюся нічим небезпечним.

— О, я вам вдячний! — Стариган низько вклонився. — Я щиро сподіваюся, що Змієголов залишить вам життя або бодай подарує швидку смерть.

— Мо! Не допомагай йому! — сказала Меґі, коли вартовий зачинив двері на засув. — Він жалюгідний боягуз!

— О, я його добре розумію. Хоч у нашому світі вигадали таку корисну річ, як шрифт для сліпих, я б не дуже хотів жити без очей.

— Байдуже! Я б йому не допомагала.

— Ти колись бачила такі гарні книжки, Меґі? — запитав він і простягся на ліжку.

— Авжеж! — відповіла Меґі. — Кожна, яку мені дозволяють прочитати, краща за ці, чи не так?

Мо не відповів. Він спокійно сопів. Сон нарешті знайшов його.

Доброта і милосердя

Ось висим — п'ять чи шість нас, — і погас

Вогонь життя в тілах, таких бридких,

Гниє і опадає м'ясо з них,

На порох перетліють скоро й кості.

Франсуа Війон. Епітафія у формі балади, писана собі й своїм товаришам у чеканні шибениці

— Коли ми повернемось? — Фарид запитував Вогнерукого кілька разів на день і щоразу чув ту ж відповідь:

— Не сьогодні.

Бойовище в лісі відбулося майже два тижні тому. Фаридові було шкода часу, який вони гають у мансарді.

— Що буде з Меґі? Ти обіцяв, що ми повернемось!

— Якщо ти і далі діставатимеш мене, я забуду свою обіцянку, — сказав Вогнерукий і пішов до Роксани.

День і ніч вона доглядала за пораненими, сподівалася, що хоч ці чоловіки повернуться в Омбру, проте декому зарадити не змогла.

«Він залишиться з нею, — думав Фарид щоразу, коли бачив Вогнерукого біля Роксани. — І я муситиму повертатися в Сутінковий замок сам». Ця думка завдавала такого болю, наче його кусав вогонь.

На п'ятнадцятий день, коли у Фарида з'явилося відчуття, що він ніколи не змиє запах мишачого лайна і блідих поганок, двоє шпигунів принесли новину: в Змієголова народився син. І щоб відсвяткувати цю подію — так оголошували герольди на площах — він за два тижні на знак своєї доброти й милосердя звільнить усіх в'язнів Сутінкового замку. Включно з Сойкою.

— Брехня! — сказав Вогнерукий. — У Змієголова замість серця смажена перепелиця. Він нікого ніколи не відпустить із милосердя, байдуже скільки синів у нього народиться.

Чорний Принц не вірив у милість Змієголова, як і Вогнерукий, попри всі запевнення Феноліо, що все станеться саме так, як і повідомили шпигуни. До пізньої ночі розбійники радилися. Фаридові заборонили брати участь, а Вогнерукого запросили до ради.