Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 239

— Пробачте! — сказав він тихо і підсунув стілець до столу. — У мене є кілька книжок з дивними пошкодженнями. Ви б могли на них подивитись?

Меґі ледь стримала усмішку.

— Звичайно, — сказав Мо.

— Але не можна, щоб Мортола про це дізналася, тому я прийду, коли стемніє, — прошепотів Тадео. — На щастя, вона лягає спати рано. В цьому замку є чудові книжки, але, на жаль, немає жодного поціновувача. Раніше було по-іншому. Змієголов у посаг дочці віддав найкращого ілюстратора. Єдині копії, які можна замовляти, це манускрипти про предків Змієголова, видобуток та обробку срібла або воєнне мистецтво. Торік, коли скінчилися дрова, Рудий Лис спалив частину моїх найкращих книжок. — На тьмяних очах Тадео виступили сльози.

— Приносьте мені книжки, коли захочете, — сказав Мо.

Старий бібліотекар провів краєм темно-синьої накидки по очах.

— Так! — запнувся він. — Принесу. Дякую вам.

І пішов. Мо зі стогоном сів у крісло.

— Гайда до роботи, — видихнув він.

Знову вона бачила Мо за роботою. Було в цьому щось рідне: як тато вкладає папір, фальцює його, нарізає і брошурує. Весь час стискаючи рукою груди, він працював повільніше, ніж завжди. Та Меґі відчувала: звичні рухи йшли йому на користь.

Вже за кілька годин стара світлиця стала рідною.

Надворі сутеніло, бібліотекар і слуга принесли їм гасові лампи. Тепле світло створювало враження, ніби кімната давно наповнена життям.

— Хто мешкав у цих покоях? — запитав Мо.

— Наша перша княгиня, — відповів Тадео. — Її донька одружилася з сином Тлустого князя. Цікаво, чи Віоланта вже знає, що Козимо загинув? Віоланта народилася з родимою плямою, що спотворила її обличчя, — вів далі бібліотекар. — Казали, що це кара, прокляття фей, бо її мати закохалася в шпільмана. Змієголов звелів відразу після народження дитини відправити княгиню сюди, вона жила тут разом з донькою, доки не померла… померла раптово.

— Сумна історія, — сказав Мо.

— Скільки років було Віоланті, коли її заручили з Козимо і відправили в Омбру? — запитала Меґі.

— Сім. Ми всі сподіваємося, що цього разу дружина народить князеві сина! Приємно знову бачити життя в цій кімнаті! — сказав Тадео неголосно. — Я повернуся з книжками, щойно впевнюсь, що Мортола спить.

— Сім років, Меґі, — сказав Мо, коли бібліотекар пішов. — Тобі вже тринадцять, і я ще досі тебе не відіслав, а про заручини я мовчу.

Приємно було посміятися. Хоча сміх дивно відлунював у високій кімнаті.

Бібліотекар приніс дві книжки.

— Погляньте! — прошепотів Тадео. — Ці розріджені плями на палітурці! І ще складається враження, що чорнило іржавіє. В пергаменті утворюються дірки. Деякі слова вже й не прочитаєш! Що це таке? Черв'яки? Жучки? Я ніколи такого не бачив. У мене був помічник, який знався на книжкових хворобах, та якось він зник, кажуть, пішов до розбійників у ліс.

Мо взяв книжку до рук, розгорнув і провів по сторінках.

— Ви тільки гляньте! — вигукнув він. — Хто це намалював? Я ніколи не бачив таких гарних ілюстрацій.

— Бальбулюс, — відповів Тадео. — Ілюстратор, якого відправили з Віолантою. Він це намалював, коли ще був дуже молодий. Подивіться, його почерк ще недовершений, але зараз його стиль бездоганний.