Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 236

«Чого ти так вирячився? — хотів був закричати Феноліо. — Зрештою, я і твою дружину створив!»

— Ну хай так. Роксана віддала Меґі листа, — сказав він натомість. — Але чи прочитала вона його вголос?

Вогнерукий подивився на старого з відразою.

— Намагалась, але тієї ночі Змієголов забрав її в Сутінковий замок.

— Ось воно! — вигукнув Феноліо. — Я гадав, усе зіпсувалося через те, що Козимо зарано розпочав бій! Текст, мій чудовий текст… Меґі не дочитала його! Якби дочитала, все було б добре!

— Нічого доброго не було б! — Вогнерукий так гарикнув, що Феноліо мимоволі відсахнувся. — Жоден з тих, хто тут лежить, не загинув би, якби ти не повернув Козимо!

Принц і його люди, не вірячи вухам, ошелешено дивилися на Вогнерукого.

— Чого повитріщались? — закричав Фарид на розбійників, стаючи перед Вогнеруким. — Усе так, як він каже! Феноліо повернув Козимо з царства мертвих. Я був при цьому!

— Жоден не повернувся з царства мертвих! Я створив нового Козимо. І все було б добре. Не можна було переривати Меґі, вона мала дочитати! Мій Козимо став би чудовим князем…

Перш ніж старий устиг щось сказати, Принц затис йому рота долонею.

— Досить! — сказав він. — Твій Козимо мертвий. Людина, яку вони через твої пісні вважають Сойкою, теж скоро помре. Ти дуже любиш бавитися зі смертю, чорнильний ткачу. — А далі, повернувшись до своїх людей, сказав: — Шукайте поранених! Поспішайте! Ми вже давно мали зникнути з дороги.

Вони знайшли майже два десятки вцілілих. Два десятки вцілілих і сотні загиблих. Розбійники зібрали поранених і рушили в дорогу. Феноліо мовчки плентався за ними, не питаючи, куди вони йдуть.

— Старий іде з нами? — запитав Принца Вогнерукий.

— Куди ж йому ще йти?

Порожні сторінки

Немов на полотнах, на аркушах ми

Творим з тобою, мій друже, книжки.

Немов виринають вони з небуття,

Як друкар в папір удихає життя.

Майкл Конґель. Вірш про біле мистецтво

Меґі саме розповідала Мо про свята Тлустого князя, про Чорного Принца і Фаридові ігри зі смолоскипами. Мо обійняв її, ніби хотів захистити, коли запищав засув і до камери зайшла Мортола з Бастою і Свистуном по обіруч. Від сонячного проміння, яке освітлювало камеру, обличчя Басти було схожим на варене м'ясо омара.

— Як зворушливо! Донька і татусь знову разом, — процідила Мортола.

— Тільки швидше! — прошепотів вартовий крізь двері. — Якщо Змієголов дізнається, що я вас сюди впустив, мені три дні стояти біля ганебного стовпа!

— Ну, якщо він тебе туди поставить, то я добре за це заплатила. — І, повернувшись до Меґі, прошепотіла: — Цікавий текст ти сховала під сукнею. Найбільше Змієголову сподобались три особливі слова. Та книжку, яку ти йому пообіцяла, він усе одно хоче. Він легковірний дурень, як усі князі! В тексті, який ти сховала, розповідається також, що Козимо Вродливий здобуде цей замок і вб'є Змієголова за допомогою книжки, яку твій батько зробить. Але як йому це вдасться? Козимо мертвий, і цього разу назавжди. Твій язик втратив чарівну силу! Книжка, яку Мо змайструє Змієголову, буде книжкою з порожніми сторінками. І коли Срібний князь це нарешті зрозуміє, вас двох від ката нічого не врятує. І Мортола нарешті помститься.