Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 235

Небагато людей Козимо пережили свого князя. Може, з десяток утекло в ліс Солдати Змієголова вибухнули переможним криком і накинулись на полеглих. Рудий Лис наказав покласти Козимо Вродливого на коня і відвезти геть.

— Навіщо їм Козимо? — прошепотів Фарид.

— Його труп — доказ. Цього разу таки мертвий! — люто відповів Вогнерукий.

— Загинув… — прошепотів Чорний Принц. — Зараз уся Омбра — то вдови і сироти.

Солдати Змієголова усе вантажили на коней те, що змогли вкрасти в загиблих. Стемніло, і між деревами запала тиша. Тиша, що приходить разом зі смертю.

Внизу між мертвими з'явилися білі жінки.

Володар історії

Агов! Не вбережуть від смерті

Пихаті залізні забрала,

Кров героїв стече,

І лиходій переможе.

Гайнріх Гайне. Валькірії

Феноліо ходив між загиблих. Усі загинули: Мінервин чоловік, його сусід і батько хлопця, який так часто випрошував у нього оповідки… Загинули всі. І він би теж загинув, якби кінь не налякався і не скинув його. Він відповз у ліс, сховався, як звір, і спостерігав за різаниною.

Феноліо бродив від трупа до трупа, проклинаючи себе, свою історію, світ, який він створив. Коли він відчув на плечі чиюсь руку. За ним стояв Чорний Принц.

— Що ти тут робиш? — накинувся Феноліо на нього і розбійників, що стояли довкруж. — Ти теж хочеш померти? Зникніть, сховайтесь і дайте мені спокій. — Старий ударив себе по лобі Клята голова, навіщо вона їх вигадала?

Феноліо впав на коліна, сиплючи прокльони собі, Змієголову, Козимо. Аж ураз побачив Вогнерукого.

— Ти! — зашипів він і, хитаючись, звівся на ноги. — Ти ще живий! Ти не вмер! Але я ж написав про твою смерть!

— Ти б, напевно, зрадів, якби я холонув, як і оці. Добре, що є Фарид. Зрештою, його ти передбачити не міг.

Фарид. Хлопець, якого Мортимер висмикнув з пустельної історії. Фарид стояв біля Вогнерукого і свердлив Феноліо поглядом, наче хотів убити. Ні, хлопцеві тут не місце. У цьому й біда цієї оповідки: кожен втручається в його розповідь. Так ніколи не наведеш ладу.

— Я не знайшов Козимо! — промимрив Феноліо. — Хтось його бачив?

— Його забрав Рудий Лис, — відповів Принц. — Можливо, вони виставлять його тіло, щоб усі бачили. Щоб більше ніхто не сумнівався, що Козимо мертвий.

Феноліо вирячився на Принца, аж Ведмідь загарчав.

— Не розумію! Як таке сталося? Хіба Меґі не прочитала того, що я написав? Роксана її знайшла? — Він розпачливо подивився на Вогнерукого. Як добре він пригадував той день, коли написав про Вогнежерову смерть. Добра сцена, певно, найкраща з написаних ним.

— Роксана віддала Меґі листа. Запитай її сам, якщо не віриш. Хоча зараз вона з тобою не говоритиме. — Вогнерукий показав на жінку, яка ходила між загиблих. Роксана. Вродлива Роксана. Вона нахилялась над мертвими, заглядала в їхні застиглі обличчя. Одному чоловікові, до якого саме підходила біла жінка, Роксана закрила вуха і покликала до себе двох розбійників.