Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 218
Корнелія Функе
Вогонь і вода
А хіба знання про слова — щось інше, ніж тінь безмовного знання?
Халіл Ґібран. Пророк
Коли за притулковими мурами все стихло, Вогнерукий з-за дерев подав Фаридові знак, щоб той підійшов. Ніхто не плакав і не проклинав солдатів із Сутінкового замку. Лише Роксана залишилась на узбережжі і дивилася туди, де зникли солдати.
Вогнерукий втомлено підійшов до неї.
— Я побіжу за ними! — вигукнув Фарид, стиснувши руки в кулаки. — Я так чи інакше потраплю до цього клятого замку!
— Що ти там белькочеш, чорт забирай? — гарикнув Вогнерукий. — Ти думаєш, повз ворота пройти завиграшки? Це Сутінковий замок. Вони там зубці на мурах відтятими головами прикрашають.
Фарид втягнув голову і подивився на срібні вежі. Вони сягали неба, наче хотіли нанизати на себе зорі.
— Але… але… Меґі… — запнувся він.
— Ми підемо за ними, — роздратовано сказав Вогнерукий. — Навіть попри те, що моя нога радісно передчуває цю круту дорогу. Але ми не підемо ні сіло ні впало. Спершу доведеться ще трохи повчитися.
З яким полегшенням хлопець на нього подивився — наче вже радів, що пробереться у зміїне гніздо. Вогнерукий лише похитав головою.
— Навчитися? Чого саме?
— Я давно хотів тобі показати. — І пішов до моря. — Коли ж ця нога нарешті загоїться?..
Роксана пішла за ним.
— Що ти таке кажеш? — Злість і страх перемішалися на її обличчі, вона встала між ним і хлопцем. — Ти не підеш у замок! Все втрачено. Ваш чудодійний аркуш нічогісінько не змінив!
— Ще побачимо, — відповів Вогнерукий. — Все залежить від того, чи прочитала його Меґі і скільки вона прочитала.
— Розкажімо Принцу! — Роксанин голос звучав розпачливо. — Хіба ти забув про замкових паліїв? Перш ніж зійде сонце, ти загинеш! А Баста? А Рудий Лис і Свистун? Хтось із них, без сумніву, впізнає твоє обличчя!
— Хто сказав, що я показуватиму обличчя? — заперечив Вогнерукий.
Роксана відсахнулася. Вона глянула на Фарида так вороже, що хлопець аж відвів погляд.
— Це наша таємниця, ти лиш мені показував. Ти сам казав, що ніхто, крім тебе, не зможе цього зробити!
— Хлопець зможе!
Пісок рипів під його ногами. Вогнерукий зупинився лише коли прибій вмив його чоботи.
— Про що вона каже? — спитав Фарид. — Що ти мені покажеш? Це дуже важко?
Роксана поволі поверталась до притулку. І, не озирнувшись, зникла за ворітьми.
— Що покажеш? — Фарид нетерпляче сіпав Вогнерукого за рукав. — Ну, кажи вже.
— Вогонь і вода, — сказав він, — не вміють співіснувати. Вони не створені одне для одного. Та коли вони вже кохаються, то з пристрастю.
Вогнерукий вже давно не промовляв цих слів. Та вогонь зрозумів. І облизав мокру гальку, вимиту на пісок. Вогнерукий нахилився і закликав його на відкриту долоню, мов молодого птаха. Нашептав, що хоче від нього, пообіцяв нічні забави, в які вони ще ніколи не бавились, і тоді вогонь спалахнув так гаряче, що аж обпік Вогнерукому руку. Вогнерукий кинув його в піну хвиль. Пальців не забирав, наче й далі керував полум'ям. Вода схопила полум'я, як риба муху, та вогонь спалахнув ще сильніше, а Вогнерукий широко розводив руки.