Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 216

Чому вона попри страх перед ним може спати, а він весь час ходить туди-сюди в розкішній залі, мов старий цирковий ведмідь у клітці?

Тому що великий страх приходив лише до нього. Страх перед смертю.

Смерть чекала ззовні за вікнами, за які він заплатив своїми найсильнішими робітниками. Щойно темрява поглинала замок, вона притискалася до шибок огидним обличчям. Щоночі він запалював усе більше факелів і свічок, але страх приходив. Його трусило від страху, страх показував майбутнє: з кісток опадатиме плоть, черви її пожиратимуть і білі жінки потягнуть його за собою.

Змієголов затискав руками рот, щоб вартовий перед дверима не чув його схлипувань. Страх. Страх перед кінцем усіх днів, страх перед Нічим. Страх, страх, страх… Страх, що смерть оселилася в його тілі, росла, пожирала його! Єдиний ворог, якого він не міг убити, спалити, заколоти, повісити, єдиний, від якого не втечеш.

Однієї ночі, чорної і безкінечної, як жодна інша, страх став украй нестерпний. Змієголов наказав усіх збудити, він часто усіх будив. Збудити всіх, хто мирно спав у ліжках, а не як він, тремтіли і пітніли: дружину, безпорадних цирульників, прохачів, писарів, управителів, свого герольда і срібноносого шпільмана. Наказав загнати кухарів до кухні, щоб ті зготували йому бенкет. І коли він сидів за столом, з пальцями, масними від щойно засмаженого м'яса, в Сутінковий замок прийшла дівчинка. Вона безстрашно пройшла повз охорону і запропонувала Змієголову домовитися. Домовитися зі смертю…»

Так усе й станеться. Вона так прочитала. Слова злітали з вуст, немов сплітали майбутнє. Кожен звук, кожна літера — ниточка… Меґі забула про все довкола: притулок, мішок, набитий соломою, навіть про Фарида і його нещасне обличчя, коли він дивився їй вслід… Вона плела оповідку Феноліо. Для цього вона тут: сплітати оповідку своїм подихом і голосом, щоб врятувати татка й маму. І весь цей дивний світ, який її зачарував.

Меґі почула збуджені голоси, спершу вона подумала, ніби вони долинають з тексту. Неохоче підвела голову: вона ще не дочитала, кілька речень ще чекали на те, щоб вона навчила їх дихати.

«Дивись на літери, Меґі! Зосередься». Дівчинка здригнулася, коли глухий стукіт пронісся притулком. Голоси щораз гучнішали, відзвук кроків наближався. Нарешті у дверях з'явилась Роксана.

— Прийшли з Сутінкового замку! — прошепотіла вона. — В них є картинка, дивна картинка, на ній ти. Хутко за мною!

Меґі спершу засунула пергамент у рукав, а тоді передумала й заховала його у виріз сукні. Вона ще відчувала на вустах слова, ще бачила, як стоїть перед Змієголовом. Роксана потягла її за собою. Зверху долинали голоси: Беллин і гучний та владний чоловічий. Роксана не відпускала руку Меґі, тягнула дівчину за собою повз двері, за якими хворі чи то спали, чи то прислухалися до свого дихання. У Болотяниковій кімнаті було порожньо. Роксана зачинила двері на засув і роззирнулася. Вікно заґратоване. Кроки наближалися. Аж раптом усе стихло. Вони зупинилися перед дверима. Роксана притиснула Меґі до себе.