Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 214

Вогнерукий відгорнув Роксанине волосся. Йому подобалося, що вона знову його розпускала.

— Послухай! — сказав він. — Я знаю, в це важко повірити, але якщо щось і може відкрити двері темниці Сутінкового замку, то це текст у цьому листі і голос Меґі. Вона вміє змусити чорнило дихати, точнісінько як ти, Роксано, оживляєш пісню. Її батько має такий самий дар. Якби Змієголов довідався, то вже давно повісив би його. Текст, яким батько Меґі вбив Каприкорна, виглядав так само безневинно, як і цей.

Як вона на нього подивилася! Недовірливо, як і тоді, коли він намагався пояснити, де пропадав тижнями.

— Ти кажеш про чаклунство! — прошепотіла вона.

— Ні. Я кажу про читання вголос.

Звичайно, вона не розуміла жодного слова. Та і як вона могла зрозуміти? Можливо, вона зрозуміє, коли почує, як читає Меґі, коли побачить, як слова тріпочуть у повітрі, як пахнуть, і коли відчує їх шкірою…

— Я хотіла б читати на самотині, — сказала Меґі і подивилась на Фарида.

Відтак дівчина розвернулась і пішла до притулку. В руках вона тримала лист Феноліо. Фарид хотів був піти за нею, та Вогнерукий стримав хлопця.

— Облиш її! — сказав він. — Думаєш, вона зникне між слів? Дурня. Ми й без того по самі вуха в цій історії. Вона лиш спробує змінити хід сюжету. Якщо Старий написав правильний текст.

Не ті вуха

Пісня спить у всіх речах,

Які снять там навіки,

Почина співати світ,

Як знайдеш магічне слово.

Йозеф фон Айґендорф. Чарівна паличка

Роксана принесла гасову лампу.

— Літерам потрібне світло, в цьому їхня непрактичність, — сказала вона. — Але якщо вони такі важливі, як ви стверджуєте, то я розумію, чому ти хочеш читати їх наодинці. Я завжди вважала, що мій голос звучить найкраще, коли я сама. — Роксана вже стояла у дверях, коли додала: — Твоя мама і Вогнерукий добре знайомі?

«Я не знаю, — майже відповіла Меґі. — Я ніколи не питала маму».

— Вони були друзями, — сказала дівчинка нарешті.

І нічого про злість, яку вона все ще відчувала, коли думала про те, що Вогнерукий усі ці роки знав, де була Реза, і не розповів Мо… Та Роксана більше й не розпитувала.

— Якщо тобі буде потрібна допомога, — сказала вона перш ніж піти, — я в Болотяника.

Меґі почекала, поки за дверима в темному коридорі затихнуть Роксанині кроки. Тоді сіла на мішок, набитий соломою, і поклала пергамент на коліна.

«Добре було б почитати просто для задоволення, бодай разочок, — подумала дівчинка, коли літери розстелилися перед нею. — Відчути на язику чари слів і не думати, що від них залежить чиясь смерть або життя, щастя чи горе…»

В будинку Елінор вона майже піддалася спокусі, коли переглядала улюблену книжку дитинства. Миші в сукнях з рюшами і костюмчиках варили мармелад і ходили на вечірки. Меґі вже відчула перше слово, як закрила книжку. Вона уявила одягнену мишу в садку Елінор, оточену дикунськими родичами, яким ніколи не спаде на думку мармелад. Уявила сукню з рюшами і сірий хвіст між зубів одного з тих котів, які весь час вештаються серед рододендронових кущів… Ні, Меґі ще ніколи нікого не виманювала з текстів лише для втіхи. От і сьогодні не стане.