Читать «Мисливські усмішки (збірка)» онлайн - страница 70

Остап Вишня

* * *

Птахи - друзі наші.

Це всім відомо, і доводити цього не треба. Колись у дитинстві ми видирали пташині яйця, руйнували пташині гнізда.

Не було це, розуміється, масове винищення наших чудесних пташенят, більше зазнавали лиха від таких, як ми були, безштанних агресорів, - горобці. Ми лазили попід стріхами, а в клуні чи в хліві гасали по бантинах, засовуючи руки в солом'яні дірки, де на м'якому пір'ячку намацували тепленькі рябесенькі яєчка.

Як ми туди видиралися - і досі недопойму.

Тепер би ніколи не видерся.

І перелазиш з бантини на бантину, аж доки в тебе не сприснуть руки і не погирить тебе нечиста сила вниз.

Гепнеш було так, що самому годі підвестися.

Тоді біжать мати або баба, беруть тебе на руки, несуть додому, по дорозі дотовкують, приказуючи:

- Та в людей же ж і бешиха, і шкарлятин, і обклади, і кір. Прибирає ж таки господь потроху. А мого, маковцвітного, ніщо не бере. Сам собі голову скрутить. Лазитимеш, лазитимеш по бантинах?! Лазитимеш? А тоді скажуть, що мати не догляділа! Гасатимеш, гасатимеш, гасатимеш?!

Покладуть на лаву, а тоді до сестри:

- Біжи скоріш до баби Мелашки та скажи, що мати прохали, хай прийдуть! Йванько, скажи, заслаб. Та щоб мені одна нога тут, а друга там! Та втри носа, як у хату до баби входитимеш, та не забудь сказати: "Драстуйте!"

А тоді нахиляться та:

- Де тобі болить, синочку?

- Отут, мамо!

- Боже мій, боже мій! І чого б ото я лазив, і чого б ото я падав?!.

- Я не буду більше, мамо!

- Так і калікою ж можна бути. Боже мій, боже мій. Дуже болить?

- Дуже.

- О царице моя небесна. Хоч би баба Мелашка скорше. Може, тобі молочка?

Приходить баба Мелашка, шепчуть, варять якесь зілля.

- Та вмочи чистеньку ганчірочку в оце зіллячко й прикладеш. Воно й полегшає.

Після такої гороб'ячої аварії довгенько було одвертаєшся від бантини, і від горобців:

- Подохли б вони йому! Горобці! Терпіли від хлопчаків і ластівочки, та й садові та лісові пташки: соловейки, шпаки, щиглики, чижі...

- Я соловейка у верболозі назнав!

Або:

- А горличка, знаєш, де кубельце звила? І не пам'ятаю, щоб хтось вдома чи в школі говорив нам про те, щоб не займали ми, хлопчаки, пташиних гніздечок.

Хіба ото як принесеш у пазусі додому гороб'ятко-підлітка, ще з "заїдами", та пустиш у хаті, то бабуся, було, скажуть:

- І навіщо б ото я пташенятко мучив? Воно ж іще маненьке. Пусти його, не муч!

* * *

Ми знаємо, що діти трішки варвари.

Наш обов'язок з дитинства прищеплювати любов до природи, до рослин, до тварин.

І до свійських, і до диких.

Чи не від того наші птахи і тварини дикі, що ми самі дикі?

Пам'ятаю, був я в Асканії-Новій.

Відомо, що там акліматизуються найдикіші тварини.

Але що мене найбільше вразило?

В Асканії тоді був великий ставок, навіть кілька ставків, де багато було дикого птаства: диких качок, гусей, лебедів і т. ін.

Нікого вони не боялись, плавали собі спокійно, коли ви підходили до ставка.