Читать «Мисливські усмішки (збірка)» онлайн - страница 71

Недалечко від стежки, під очеретом, сиділа на яйцях дика гуска.

А під ганком, в будинку, де нас помістили, спокійно висиджувала діточок дика качка-крижень.

Ми ходили по тому ганку, стугоніли, отже, ногами, а крижень спокійно собі сидів на гнізді.

Чому це так?

Тому, що ніхто в Асканії-Новій не полохав птахів, не тюкав на них і не кидав грудками.

Сидить в нас усередині якась така лиха личина, що ніяк ти не можеш спокійно утриматися, як побачиш щось дике.

От вгледить хтось, приміром, зайця. Хоч він малий, хоч він старий, чи ж він стримається, щоб зразу не:

- А-ря-ря! Тю! Тю! Тю! Ф'юїть! Го! Го! Го! Заєць з переляку вже в другій області, а він біжить за ним і арярякає:

- А-ря-ря! А-ря-ря!

Я ніяк не можу забути Л. М. Толстого, як він змалював, пам'ятаєте, бариню.

пхала бариня санками, взимку, значить. Снігу було багато. Бариня, як бариня, в міховій ротонді і т. д. І вискочив заєць. Так бариня не втрималась, вискочила із саней і помчала, арярякаючи, за тим зайцем. Упіймати хотіла. Біжить, плутається в ротонді, падає... А біжить і арярякає.

Як це характерно! Як це типово!

А дику козу, коли ми побачимо:

І "тю!", і "го-го-го!", і "аря-ря-ря!"

Так хіба ж після цього тварини не будуть дикі?

А скільки знаємо прикладів, коли в заповідниках чи в заказниках ті ж самі зайці, ті ж самі дикі кози від людей не тікають, людей не бояться і часто-густо підходять до людини й беруть корм із людських рук.

Та хіба не можна всю нашу чудесну країну зробити таким заповідником?!

Це - залежить од самих нас!

* * *

Серед птахів і серед звірів дуже небагато і шкідливих.

Звичайно, не можна милувати таких птахів, як деякі кібці, щуліки, як сіра ворона і т. д., що нищать корисних птахів.

І їх самих, і їхні гнізда треба нищити, руйнувати.

Не можна, ясна річ, залишати в спокої вовчі лігва і самих вовків, цих ворогів нашого господарства.

А яке ми маємо право руйнувати, наприклад, качачі гнізда?

А ми ж знаємо, що по деяких місцях навесні місцеві пожильці виїздять човнами на морські коси, на озера і збирають повнісінькі човни качачих яєць.

Хіба ми не знаємо, що серед нас чимало і "мисливців", що назнавши лисичачу нору з маленькими лисиченятами, беруть лопати, йдуть і розкопують ті нори, нищачи цілі лисичачі виводки.

Хіба ми не знаємо, що єсть "мисливці", що не слідкують за своїми собаками-гончаками, собаки бігають-навесні по полю й нищать маленьких зайченят.

Прибіжить такий собака додому, пузо в нього як не лусне, а хазяїн ляпає його по пузі й самозадоволено всміхається:

- Ну, скільки сьогодні зайченят ісхамкав? Га?

І це роблять не діти. Далеко не діти!

Ясно, що в таких батьків і діти такі, що не минають жодного пташиного кубельця...

Боротися з цим нам треба люто.

* * *

А візьміть нищення по наших річках та по ставках риби гранатами та пляшками з вапном. Це ж звірство?

Скільки гине малька від такого вибуху. А ми робимо. А коли скажеш такому "рибальці":

- Що ви ото робите? Навіщо ви нищите рибу? Він на вас подивиться і прохрипить:

- Що? Мо' хочеш спробувати бомби? Паняй, доки цілий!