Читать «Смак заборони» онлайн - страница 157

Потім було це поквапливе, з придихом:

— Скинь це все з себе! — і моє волосся, що прилипло до губів, а потім рушник, матова тінь і «…найголовніше — це щоб чоловік бачив твоє обличчя…».

Моє малятко, Левеняточко, так, так, о Боже мій… Так, мій скарбе, моє Левеня…

Знову ми всі в реп’яхах. Давай я тебе почищу.

Я витирала його спину й шию, а він міркував над географією нашого фінального побачення. У вікні знову метнулася чиясь тінь, тож приходити сюди було вже небезпечно.

— Між іншим, Генка — він людина наша в цьому плані. В принципі, всю цю годину ми могли б качатися в його машині, на задньому сидінні. Вона в нього з кондиціонером і з усім, що треба.

— Так, шкода тільки, що я їду.

У щоденнику я написала про цей момент: «… з надзвичайною теплотою він говорив мені, про ян-ци й про те, чого він ще нікому не говорив. Мені здавалося, що така близькість буває тільки в дуже люблячих людей. Він обіймав мене зовсім без хіті».

— Коли ти поїдеш, мені тебе добряче бракуватиме. А взагалі… Напевне, тебе мені послали зірки за щось надприродне. Я, мабуть, щось таке зробив… раз заслужив тебе.

А коли Віра займається сексом, у квартирі вирубуються пробки…

І потім, там-таки, на лаві, не зважаючи на шорти:

— Кінчай! Поки не скінчиш, я тебе нікуди не відпущу!

І — «як ти пахнеш… Цей твій запах, він усмоктується в мою шкіру й тримається там днів зо три… Ні, парфуми тут ні до чого, не в них річ — це гормони, в кожної людини є свій індивідуальний сексуальний запах. У тебе він дуже сильний, і якби ми з тобою залягли на місяць, то всі простирадла, всі меблі просочилися б тобою… Ет… якби нам хоча б днів зо три не вилазити з ліжка… Я б пестив усю тебе».

— А хто сказав, що це неможливо? Я ж завжди домагаюся, чого хочу. Завжди. Я хитра… Я вмію чекати… Вмію прикидатися.

— Ні, моя люба… Я гадаю, що це навіть добре, що над тобою зараз такий контроль, інакше, відчуваю, ми б накоїли з тобою якихось великих дурниць… Ой, подумати тільки, що б ми виробляли… Але гарного потрошку. Але я тобі, здається, й так багато дав. Правда?

Nach Mittag

Повернулась я з заблукаючою посмішкою, про всяк випадок сказала, що біля Великих гойдалок зустріла Анну (адже ж вона закладе, що бачила мене — на сто відсотків), прийняла холодний душ, подрімала над Deutsche Grammatic і вирушила на пляж, займатися Полінкою.

Сидячи на моєму зруйнованому пірсі, раз у раз поглядаючи в тихе Гепардя (всі вони, задоволені, спали), ми розробили зухвалий план:

Вона залюбки приймає всі його наміри й щоб збудити ще більший інтерес, ходить тільки в своєму жовтому бікіні. Вона повинна відповідати на всі його брехні зацікавленим блиском очей. «Але тільки врахуй, подруго, він дуже хитрий, дуже досвідчений мерзотник, врахуй, це поки що найсерйозніша гра в твоєму житті. І ця солодка година розплати — коли ти в найвідповідальніший момент відмовляєш йому і кажеш усе, що ти про нього думаєш» (про те, що момент програшу ще солодший, я вирішила не говорити).