Читать «Смак заборони» онлайн - страница 158
Ада Самарка
Вона схвильовано блискала своїми мигдалевидними оксамитовими очима, палко кивала, й поправляючи чорне пасмо, солоденько йорзалася, смакуючи цю немислиму авантюру.
Але мені, стомленому, зачерствілому педагогові, мені вже тоді було видно, що навряд чи дівчисько зможе зіграти мою власну роль, навряд чи в неї знайдеться достатньо внутрішньої зрілості, щоб виявитися в чомусь кращою.
Але ми мріяли.
— А ти, Адо, чому ти не граєш?
Я гірко посміхнулася:
— Я ще й як граю. Але він стомився. Я йому набридла. У нас нічия.
Tag Vierundzwanzig (день сорок четвертий)
Післязавтра я поїду звідси назавжди. Батько після вчорашньої гепардовикривальної бесіди з Анною та після розмови з сестрою по телефону, під час якої вона хвалилася, що вже подала на розлучення — після всіх цих темних, липких ляпок — зрозумів, що його Імрая остаточно потьмяніла. А я своєю обурливою поведінкою геть-чисто перекреслила перспективу нашого подальшого спільного відпочинку.
А завтра в мене день народження. В 14 років Джульєтта закохалася… Чим я гірша?
А післязавтра ми поїдемо.
Назавжди.
Шансів на фінальну зустріч нема. «Я забороняю тобі виходити за межі квартири!» — значить, таки заклала, мій довгоногий, смаглявий Жасмин..
Погано… все погано… Лежачи на пірсі, я все тішила себе різними фантазіями на тему: «Що Сашко подарує Аді на її 14-річчя». Ах, скільки ж я чула від нього про ці непристойні китайські кульки, які є в Сюшки-Ксюшки і які «поки ти ходиш, перекочуються там, усередині». О… Гепарде, та будь-який папірець, піднятий тобою з підлоги, якщо побував у вівтарі твоїх темних рук, стане для мене священним!
«Шкода, що в тебе все так складається, бо пішли б на камені, посмажили б мідії», — сумно казав Макс, обіймаючи мене за плечі.
«А, може, вдасться втекти? Що тобі? Все одно через день поїдеш!».
Я ухильно знизала плечима.
Ніч промайнула в гірко-неспокійній напівдрімоті.
Tag Funfwndvierzig (день сорок п'ятий)
Так трапилося, що мій день народження завжди був дуже похмурим і самотнім святом. Тобто, взагалі не був святом. Через розлучення батьки завжди сварилися, з ким я буду, й частіше вигравав татусь, який із гордовитим обуренням відвозив мене куди-небудь на дачу. Приходили з четверо родичів або його друзів (і ніколи — моїх!), і все було до неможливого тужно. Цього разу мене, поза сумнівом, потішила Імрая за вікном, але батьківська скривджена відчуженість (о, як же йому легко живеться, вічно він на всіх ображається!) вже з самого початку зіпсувала феєричний плин цього дня. Я була напружена до крайньої межі; ми відразу посварилися, і його подарунком можна вважати небажання влаштовувати черговий скандал, а просто неприязне, крізь зуби кинуте: «Я не хочу це більше обговорювати!». Коротше кажучи, до Таньки мені підійти не дозволили (а де ти позавчора був, цікаво?). Втім, коли ми нарешті спустилися на пляж, їх там все одно не було. А потім, коли я засмагала, під свою «Енігму» з торжеством і зловтіхою фантазуючи, як у 16 піду на роботу й
