Читать «Смак заборони» онлайн - страница 159

Усміхнений Гепард махав мені з-за червоного поруччя. Я похмуро кивнула в бік татуся й зробила страшне обличчя. А Демон і не думав іти, а й далі закликав мене широкими гостинними рухами.

— Ну, що таке?! — з серцем заволала я.

А він усе посміхався.

Татусь навіть не повернув голови, коли я з розчепіреними руками спритно пройшла вузькою кроквою, перескочила поруччя й зникла з поля його зору.

— Із днем народження, — урочисто сказав Гепард, поцілував мене в обидві щоки й вручив банку пива та шоколадку.

— Дякую. Тільки я не можу нічого в тебе брати, що я татусеві скажу?

— Що це від таємного залицяльника, і взагалі, це вже не твої проблеми, Левеня. Вітаю, — він лобизнув мене в лобик і змився у свій ранковий підтентовий затінок. Часу було обмаль. Я влаштувалась між скелею і кабінкою та зосереджено вм’яла шоколадку, а по тому, морщачись, із повним солодкого ротом ковтала крижане пиво. Банка була велика, на півлітра, а мене ще нудило від нещодавно перенесеного сніданку (сир зі сметаною).

— Адо, — я здригнулася, і з натоптаним ротом втупилася в Гепарда.

Він окинув мене розчуленим поглядом:

— Сьогодні, після обіду.

— Им-им, — я замотала головою, сьорбнула ще пива й зробила страшні очі.

— Я розумію, сьогодні такий день, і… я все одно чекатиму на тебе біля першого корпусу, як звичайно. Якщо ти не прийдеш, я зрозумію.

— Як хочеш, — пробубоніла я і судомно ковтнула, — але я точно не прийду.

Він лише посміхнувся, спритно розвернувся й вислизнув геть. Не можу сказати, що на душі було так уже й гірко. Мені ввижалося моє доросле майбутнє, коли я покажу їм усім…

Отже, усе в цьому дні розохочувало мене. Те, як підкреслено буденно ми розпорядилися своїм ранком — до Гепардового приходу були татусеве сидіння на пірсі й моя насуплена прогулянка (і Макса чогось не було, дідько забирай!), потім це пиво з шоколадкою (і понадив він її цукерком у яскравому фантику…), і шумний стрибок із пірса вниз головою, щоб змити коричневі сліди злочину, далі мовчазне й трохи хмільне сидіння під боком у татуся (нагору взагалі не можна!). Ну, невже я така погана?

— А що ми робитимемо потім? — обережно запитала я, коли ми, як звичайно, за десять до одинадцятої, готувалися йти.

Татусь роздратовано глянув на мене й сказав: те саме, що й завжди.

І ми, як завжди, попленталися нагору нестерпно крутими сходами. Як завжди, прийшли на маяк і, обгавкані Сільві та Дінкою, перетнули пустельне сонячне подвір’я. Я вийшла на балкон, розвішувати мокрі пляжні речі; крізь дзенькіт полуденної спеки з захватом скрекотіли цикади. Як завжди, я порізала салат, ми сіли обідати, і хоча в пельку нічого не лізло, я не насмілилася бодай щось залишити на тарілці.

Татусь, як завжди, мав скривджений вигляд і був неговіркий. Голосно виплюнув останнє виноградне зернятко, нічого мені не сказав і подався відпочивати.

Siesta

І мене знову трусило, як у лихоманці. Я побризкалась «Каїром» і вже за десять до першої була надворі. Цього разу кроки давалися легко, паркові доріжки начебто самі стелилися під мої ноги.