Читать «Смак заборони» онлайн - страница 155

Надвечір він з’явився з якоюсь новою білявкою. А ми вже йшли. А Поленька, здригаючись від захвату, ціпеніючи від жаху, ховаючись за мій лікоть сказала: «Ой».

Tag Zweiundvierzig (День сорок другий)

Ранкові муки були тяжкі. Він не з’являвся аж до 11-ї. За всіма прогнозами, нам ніщо не заважало зустрітися сьогодні…

Він з’явився, коли ми вже готувалися йти. Я стояла на бетонному майданчику перед ліфтом у своєму білому сарафані, притискаючи до грудей подертий пакунок із надувним матрацом.

Приїхав Генка. Про Генку я багато чувала (той самий, на машині), лікар-гінеколог, бачся, Сашків найкращий друг (о… уявляю, які солідарні ви в багатьох жіночих питаннях!). Я, відверто кажучи, навіть з якимось трепетом очікувала Генчиного прибуття, малюючи в уяві привабливі картини звертання його уваги на мене. Але дійсність, як завжди, зовсім не виправдала очікувань.

Розпусником Геннадієм виявився худорлявенький, тонконогий, чорнявий, кучерявий тип із болісно білою шкірою й абсолютно нецікавим обличчям. Було в ньому навіть щось трепетно-підарастичне, манірно-бридливе, й це добряче спантеличило й роздратувало мене, коли вони обоє, навіть і не глянули на мене — пройшли, ледь не за ручки тримаючись.

Нагорі з’ясувалося, що батько йде в «Ластівчин Дім» по харчі. А я — на маяк. Я дочекалась, поки він зникне, прослизнула назад у ліфт і за мить знову вдихала розпечене пляжне повітря.

Геннадій старанно обмазувався кремом для засмаги, а Гепард дивився на мене з посмішкою, що ніби блукала.

— Як щодо по обіді? — сухо запитала я.

— Якщо відверто, не знаю. Ні… Правда, пізніше поговоримо…

— Коли?

— Ну… потім.

— Я зараз іду!

— Правда?…Але я не можу зараз сказати точно…

Я стисла кулаки й потупала додому.

У сієсту вирішила була змотатися на пляж, але ще з найближчого оглядового майданчика побачила цю парочку — біле й чорне, дві спини. Схоже, там точилася жвава бесіда. Я там вочевидь виявилася б зайвою. Тому виматюкалась і пішла шукати Зінку.

По обіді в кабінці виявила місячне. Татусь навіть не пустив саму збігати на маяк по тампакса. Довелося обом збиратись і валити з пляжу на півтори години раніше, ніж звичайно.

Tag Dreiundvierzig (день сорок третій)

Рятівна сила згори послала нам цього ранку веселу, як і раніше, сліпуче гарну Анну. Вона вийшла з ліфта разом із різнобарвною пляжною юрбою — з рудою Танькою в смугастій майці, з блідо-рожевим Геннадієм у розстебнутій до пупа білій сорочці, з медово-золотавою Вірою в світлих шортах, із чорно-маслиновим Гепардом і з млосною юною спокусницею в крислатому капелюсі, що обіймалася з надувним матрацом. Анна з розкритими обіймами кинулася відразу до нас із батьком, він огидно манірно відіслав мене «погуляти-поплавати» й вирушив із нею на гальку, обговорювати філософсько-історичні питання. А я, смакуючи кожну мить цієї короткометражної волі, томливо вигинаючись, пішла в Гепардя.