Читать «Пасажири вільних місць (збірка новел)» онлайн - страница 6

Ось знову — «тупу-тупу-гуп», «тупу-тупу-гуп»! Те саме — підкови й палиця. Дівчинка перестала гратися, прислухалась, тоді лишила ослінчика, вибігла з кухні й гукнула:

— Тато йде!

Вона впізнала його ходу.

Надворі під скісним піддашком мати й найбільший хлопчик пиляли березові дрова. Другий за ним сидів верхи на козлах, щоб поліно не хиталося. Руки йому змерзли, і він засунув їх у штани, бо був ще замалий, аби мати кишені.

Пилялося їм кепсько, бо й пила була тупа, і пиляльники не однакової снаги. Часом пила застрягала так міцно, що доводилося змащувати її зеленим милом, аби вона подалася. І тепер, коли дівчинка гукнула, що йде тато, вони саме трапили на сучок і не могли зрушити пили. Жінка спробувала витягти її з поліна, поки надійде чоловік, щоб не лаявся, — хтозна, може, він не зовсім тверезий, — та все дарма. А тим часом хвіртка вже відчинилася, почулась хода на ганку, і ось Швед увійшов задніми дверима.

Він зразу помітив, що сталось, але сьогодні не мав бажання сваритись, навпаки, шукав злагоди. Через лотерею. Не тому, що боявся дружини, зовсім ні! Просто він мав квитка, і йому було так приємно… Хм!..

Він відштовхнув її від козлів і вдавано байдуже сказав:

— Слухай, я тепер граю в лотерею!

— Що ти робиш? — злякано перепитала дружина.

Але Шведові не хотілося входити в балачки, і він почав лаятись за пилу, що міцне застрягла в поліні: мовляв, не витягнеш її, не зламавши. Жінка тільки візьме що в руки, то миттю зіпсує! І пішов вичитувати.

Тоді дружина поспішилась до кухні гріти йому вечерю.

Швед попоїв картоплі з оселедцем та каші з молоком, а тепер сидів і закапував розтопленою смолою порепані руки. Дружина тримала свічку. Щоразу, як гаряча крапля попадала на червоне, скривавлене місце, обличчя йому кривилося. Обоє мовчали; про що балакати людям, які разом тягнуть біду вже не один рік? А все ж сьогодні, було про що: обом не сходив з думки лотерейний квиток.

— А скільки воно коштує? — ні сіло ні впало спитала дружина.

Проте Швед добре знав, куди вона гне, і багатослівно, як ніколи, став пояснювати, що то лиш чвертка квитка і що інші, не багато кращі за них, купують цілий, а дехто й кілька квитків. Він уже забув, що сам собі таке вигадав, стоячи перед віконцем на пошті.

Дружина не зважувалась докоряти йому, але видно було, що вона журиться, звідки їм узяти грошей. А Шведові не хотілось пояснювати, що все він бере на себе. Він не любив ознаймляти своєї безкорисливості.

— А це часом не гріх для нас? — спитала вона. — Адже ми такі вбогі.

— Чого б це був гріх, як усе робиться відверто? — сказав він з удаваною впевненістю.

Проте дружина знала, що не одне, хоч його й роблено відверто, все ж таки негарне. Але вона не могла згадати, де таке написано, а її власних слів чоловік не став би слухати. А тому змовчала, і вони лягли спати.

Другого ранку, ще не було й четвертої, Швед, як звикле, встав. Дружина запарила вже каву і, поки він пив її, готувала їжу й клала в дерев’яну скриньку. Харчу Швед брав із собою на цілий день, бо до каменярні в горах від дому було цілих півмилі. Дружина намастила смальцем кілька скибок хліба, взяла зелену пляшку й вийшла до кухні.