Читать «Пасажири вільних місць (збірка новел)» онлайн - страница 4
Мартін Андерсен-Нексе
Швед скинув на себе оком: шкуратяні штани, полатані молескіновими клаптями, дерев’яні шкарбани на ногах, постягувані залізними клямрами там, де потріскалися, — він майже сам себе зневажав ту хвилину. Подумати, йому, вбогому каменяреві, забаглося викинути гроші на лотерею! Але ж багато хто виграє, то чому ж би не спробувати, звісно, тільки на перший тираж. Тоді завше можна буде викрутитися й не поновляти квитка далі. Швед підвів очі й поглянув на урядника, що й далі писав собі, не звертаючи на нього уваги.
То чи не міг би він придбати квиток з великим номером, і конче непарним?..
Та сама мовчанка.
Нарешті урядник обернувся до нього й спитав:
— А як із порукою?
— Із порукою? — вражено перепитав Швед.
— Еге ж, із по-ру-ко-ю! — уже сердито відрубав той.
— Я не знав… не думав… — пробелькотів збентежений Швед.
— Отож-бо, не знали й не думали! Ви, мабуть, гадаєте, що ми тут на те й сидимо, щоб анулювати квитки, як ви відмовитесь платити, га?
Урядник знову схилився над столом.
Швед не рушив з місця.
Порука… звісно, поруки треба, ясна річ, без неї годі обійтися. Як він забув! Біднякові-бо завше треба мати поруку, що гроші, якими він платить, чесно зароблені. Еге ж, йому й таким, як він, ще не досить мати чесне обличчя. А все ж прикро: як ти бідний, то хтось мусить поручитися, що ти не збіднієш ще дужче до кінця місяця. І прикро, що ти стоїш із грошима в жмені й не можеш нічого дістати, бо ти бідний. Заплатити за всю серію… якби ж то змога, то він шпурнув би тому перогризові гроші на стіл! Та нема чого шпурнути. Пору-ка?.с Хто ж за нього поручиться? Його нужденні товариші, але їх ого скільки треба, щоб урівноважити шальку з восьминою лотерейного квитка.
Швед забув, що допіру мав намір занехаяти квитка після одного або двох тиражів. Він міркував і так і сяк, аж розсердився. Але з його покірного виду нічого не можна було пізнати, та він і сам не хотів показувати злості. Між товаришами він міг удатися до кулаків, у гіршому разі — й до ножа; та коли маєш діло з королівським урядником, і ще й уповноваженим продавати лотерейні квитки, то кулаки й ніж хіба що можуть запровадити тебе до в’язниці. Тому Швед і заховував покірний вигляд, нерішуче наміряючись іти.
Ту хвилину урядник знову підвів голову й глянув на Шведа: його дріб’язкове канцелярське шанолюбство було вдоволене сумирним виглядом прохача.
— Ну хай уже! Я вам вірю, беріть квитка. Тільки не забувайте вчасно поновити його!
Ні, та де! Пан урядник може бути цілком певний! Хай він крізь землю западеться, якщо забуде!
Обличчя Шведові посвітлішало, а очі трохи примружились. Мрія про щастя, яку він так довго плекав, мала тепер здійснитися.
— Але в нас можна купити тільки чверть квитка, — раптом заявив урядник, погортавши папери.
Швед нічого не сказав, неквапом узяв палицю й шапку, закинув на спину скриньку й рушив до дверей.
Може, тільки хода його стала важча й спина дужче згорбилася.
Він лише відчував, що зазнав поразки.