Читать «Пасажири вільних місць (збірка новел)» онлайн - страница 5

Однак ідучи вулицею, він знову став кружляти думками навколо квитка і навколо дванадцяти крон, що їх той квиток коштував.

Дванадцять крон! Це великі гроші, таких коштів Швед не мав. І добре знав, що ніколи й не матиме. Стільки грошей не можна відкласти. Він заробляє на тиждень дев’ять крон, із них дві платить за житло, а решту віддає дружині на господарство, не всі сім, звісно, бо має завше й свої видатки. Сім крон на них двох і ще на чотирьох дітей — скупенько, ніде правди діти. Хоч дружина Югана Свенсена, напевне не дістає від свого чоловіка й семи крон. І дітей у них на одне більше. «А моя завше нарікає, що мало грошей. Та бабському кодлу ніколи не вгодиш».

Якби то Петер Ельстрем віддав п’ять крон, що їх два роки як позичив! Коли ж, клята віра, й не думає віддавати!

Чверть квитка!

А що, як відмовитися від щоденної чарки та інших дрібних витрат у суботній вечір?.. Тоді дружина не скаже, що він відбирає в дітей шматок хліба, щоб грати в лотерею. Ця думка так приголомшила Шведа, що він аж став. Та враз похопився: ще, бува, люди почнуть витикати його пальцями й казати: «Дивіться, як он каменяр замріявся посеред вулиці!» Ні, такого йому не треба. І Швед рушив далі.

Зрештою, ця думка не була вже й така несподівана, як самому йому спершу здалося. Він весь час тримав її про запас, відганяв від себе до тієї хвилини, коли вже не буде іншої ради. З чисто чоловічого інстинкту самоохорони він жертвував себе останнього.

Але чи не глузуватимуть із нього товариші, як із Кривого Юна, чи не казатимуть, що він у жінки під пантофлею, коли він не приноситиме з собою горілки? Ще, бува, почнуть дражнити «непийлом». Ну то й що! Буде він тим журитися! Та, либонь, вони нічого й не скажуть. Хай-но тільки спробують!

Чвертка щодня — це півтора літра за тиждень, на п’ятдесят ере. Стане на всі тиражі, навіть якщо він купить не восьмину, а чверть квитка. А якби ще задля певності брати хлопця видовбувати гнізда на вибухівку… Хоч ні, пе варто. Надто це важка робота для дитини. Ще встигне нагаруватися коло каміння. Та й не конче воно припікає.

Горілка! Досі Швед називав її делікатнішим словом — «чарчина», але тепер, відмовляючись від неї, відчував потребу сказати так, щоб утвердитися в своїй постанові. Горілка! Дивно, як він міг викинути на неї стільки грошей! А з лотереї буде користь і дружині, й дітям. Йому наче аж нудно стало на думку, скільки він улив у себе тієї гидоти, і він бридливо плюнув на вулицю.

Швед знову спинився, але тільки на те, щоб іншою вулицею вернутися на пошту. А незабаром він уже йшов додому з чверткою лотерейного квитка в кишені камізельки.

На відкидній лаві сиділа, підігнувши ноги, Шведова донька, третя з черги. Вона прив’язала мотузку до підніжного стільчика й смикала його догори, уявляючи собі, що витягає розмаїті речі. Власне, їй велено колихати найменшу дитину, але вона забула про це. Подеколи вона прохухувала в замерзлій шибці дірочку й дивилася, чи не йде сніг. Сьогодні опівдні вона помітила, як спалахували іскри під чавунцем, а мати казала, що то на сніг. Часом проїздив вулицею віз або ще поминав хату який робітник, що мешкав далі за ними: дівчинка чула тоді, як цокали підковані шкарбани й палиця об бруківку. Вона хвильку дослухалася, а потім бралася знову до своєї забави.