Читать «Пасажири вільних місць (збірка новел)» онлайн - страница 7

— Горілки не треба! — гукнув услід їй Швед із повним ротом.

Дружина не почула, і він замовк, снідаючи далі.

За хвилю вона вернулася з чверткою, вже добре затканою.

— Я ж сказав, що горілки не треба! — мовив Швед, жуючи, й похитав головою.

— А чого ж ти хочеш? — вражено спитала дружина, бо допіру, як наливала пляшку, міркувала собі, скільки та горілка коштує.

Однак чоловік нічого більше не сказав, підвівся від столу й почав лаштуватися на роботу.

А дружина не знала, що їй робити. Як часто подумки вона дорікала йому за горілку, що так дорого коштувала, а не давала ніякого заживку. Не тому, що воліла ті гроші стратити на себе й на дітей, ні, вона б залюбки купила м’яса тільки йому самому, адже це він так тяжко гарує задля них усіх! А тепер він іде в таку сніговицю й сам не хоче брати горілки.

— Та бери, — мовила вона. — Пиво замерзне до обіду, і їжа теж, то хоч буде горілка, що не замерзає.

Швед узяв з груби солом’яні устілки, що там сушилися, засунув їх у шкарбани, але не озвався.

— Бери, бери, а там як хочеш — питимеш чи ні, — мовила дружина, поклала пляшку до скриньки й зачинила вічко.

Так Швед і пішов.

Швед належав до тієї касти людей, що бачать більше хліба, ніж м’яса, крають грубі скибки, щоб заощадити на омасті, та вдягаються в лубку брезентину, бо вона довше носиться. Морозяного досвітку, о третій-четвертій годині, вирушають вони на роботу в тому вбранні. Лютий вітер вганяє крізь одіж дрібний сніг аж до самого тіла, він набивається за підкови, залазить через краї шкарбанів, тане від тепла й намочує ноги.

А все ж та важка довга дорога — ще не найгірше. Коли каменярі приходять на своє місце, вони зашкарублими рукавицями сяк-так змітають зі скелі сніг і цілий день просиджують на холодному камінні. Руки працюють молотом, і їм тепло, тепло також: верхній половині тіла, аж часом піт із неї тече. Але нижню половину обіймає холод. Час минає, настає сніданок, обід, підвечірок, каменяр випростує закляклі ноги, встає і негнучкою ходою йде до своєї скриньки, залишеної у дерев’яній будці. Підсилок — хліб із смальцем та, може, ще тоненька скибочка сиру чи ковбаси — замерз і крижиною рипить на зубах. Дешеве пиво зберегло свій рудий колір і білу піну, але не ллється в спрагле горло: воно перейшло в третій фізичний стан — твердий. От каменяр і вдається до пляшки з рідиною, що не замерзає й не рипить на зубах, і, відігрівшись, повертається на своє місце — далі мерзнути.

Темним досвітком Швед ішов вулицею Сендергаде, обминаючи найбільші замети та подеколи спираючись об стіни будинку — витрусити з шкарбана сніг або збити його з підкови. Він думав собі своє. Що не кажи, а дружина в нього добра. Завше робить таку міну, наче та горілка загонить її в могилу, а як дійшлося, що він відмовився, то бачиш…