Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 24

— Не зупиняйся! — закричали йому у відповідь. — Лови їх, Джеймсе!

— Двісті чайок!

— Триста чайок!

— Чотириста чайок!

Акули мовби відчули, що здобич вислизає їм з-під носа, і ще лютіше накинулися на персик, який дедалі глибше занурювався у воду.

— П’ятсот чайок! — крикнув Джеймс.

— Шовкопряд каже, що в нього закінчується шовк! — заволала знизу Стоніжка. — Каже, що надовго йому не вистачить. І пані Павучисі теж!

— Скажи їм хай піднатужаться! — озвався Джеймс. — Їм не можна зупинятися!

— Ми піднімаємось! — почувся чийсь вигук.

— Та де там!

— Я це відчув!

— Ще одну чайку, швидше!

— Ану, тихенько! Тиша! Сюди летить чайка! То була п’ятсот перша чайка, і варто було Джеймсові впіймати її і припнути разом з іншими до хвостика, як велетенський персик раптом почав поволеньки виринати з води.

— Обережно! Ми піднімаємось! Тримайтеся, хлоп’ята!

Але тут персик зупинився. І завис у повітрі.

Він так і висів, погойдуючись, але вище не підіймався.

Своїм низом він ледь-ледь торкався води. Це нагадувало якісь напрочуд доладні терези, коли бракувало манюсінького поштовху, щоб вони нахилилися в той чи інший бік.

— Треба ще одну чайку! — крикнув Старий-Зелений-Коник, визираючи з тунелю. — Ми майже піднялися!

І ось настала вирішальна мить. Вони швиденько зловили п’ятсот другу чайку і прив’язали її до персикового хвостика…

І тут раптово… Поволеньки… Велично…

Немов фантастична золотава куля…

З усіма чайками, що тягли за мотузки вгору… Гігантський персик піднявся над водою і почав злітати в небо.

23

Усі миттєво вибігли нагору.

— Ой, як це чудово! — кричали вони.

— Яке розкішне відчуття!

— Ґуд бай, акули!

— Оце так подорож!

Пані Павучиха, що аж пищала від хвилювання, обхопила Стоніжку за талію, і вони обидві почали витанцьовувати довкола персикового хвостика. Черв’як виструнчився на власному хвості і теж радісно звивався. Старий-Зелений-Коник стрибав щораз вище й вище. Зозулька підбігла до Джеймса і лагідно потисла йому руку. Світлячка-Хробачка, зазвичай дуже мовчазна й сором’язлива, сиділа біля входу в тунель і аж сяяла з утіхи. Навіть Шовкопряд — блідий, худющий і страшенно виснажений після важкої праці, виповз із тунелю, щоб на власні очі побачити це дивовижне вознесіння.

Вони здіймалися вище й вище, і невдовзі вже летіли над океаном десь на висоті церковної дзвіниці.

— Мене трохи непокоїть цей персик, — звернувся до всіх Джеймс, коли вони досхочу вже натанцювалися й нагаласувалися. — Цікаво, чи сильно ті акули встигли обгризти йому низ? Звідси, на жаль, неможливо це з’ясувати.

— То може, я спробую все обстежити? — запропонувала пані Павучиха. — Мені це геть не важко, запевняю тебе. — І, не чекаючи на відповідь, вона швидко видобула з себе шовкову павутинку і прив’язала її до персикового хвостика. — Я туди й назад, — пообіцяла вона, а тоді спокійно підійшла до краєчка персика і стрибнула з нього, снуючи за собою павутинку.

Усі стурбовано з’юрмилися коло того місця, звідкіля вона стрибнула.

— Яке ж би то було жахіття, якби павутинка обірвалася, — зітхнула Зозулька.

Запала довга мовчанка.