Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 22

— Та в тебе просто в голові замакітрилося! — вигукнув Черв’як. — Як же ти збираєшся закидати ці мотузки на чайчині шиї? Хіба що ти задумав злетіти в небо й ловити їх там!

— Нехай договорить, — сказала Зозулька. — Ну ж бо, Джеймсе. То як ти це зробиш?

— За допомогою наживки.

— Наживки! Якої ще наживки?

— З черв’яка, звичайно. Хіба ви не знали, що чайки люблять черв’яків? А ми, на щастя, маємо тут найбільшого, найжирнішого, найрожевішого і найсоковитішого в світі Черв’яка.

— Далі ані слова! — різко урвав його Черв’як. — Цього цілком досить!

— Ні, не досить! — відверто зацікавилися всі. — Кажи далі!

— Чайки вже давно його помітили, — вів далі Джеймс. — Ось чому їх так багато тут кружляє. Але вони не наважуються злетіти сюди, бо тут стоїмо ми. Тому ось, що треба…

— Стоп! — закричав Черв’як. — Стоп, стоп, стоп! Я цього не допущу! Я відмовляюся! Я… я… я… я…

— Та тихо ти! — гаркнула Стоніжка. — Не лізь не в свої справи!

— Отакої!

— Любий мій Черв’яче, тебе ж однак з’їдять, то яка різниця, хто це зробить — чайки чи акули?

— Я не згоден!

— Давайте хоч дослухаємо до кінця увесь задум! — порадив Старий-Зелений-Коник.

— А мені начхати на цей задум! — не вгавав Черв’як. — Я не хочу, щоб мене задзьобала до смерті зграя дурнуватих чайок!

— Ти станеш великомучеником, — сказала Стоніжка. — Я згадуватиму тебе ціле своє життя.

— Я теж, — підтримала її пані Павучиха. — Про тебе напишуть усі газети. Черв’як пожертвував життям для порятунку друзів…

— Але ж йому не треба жертвувати життям, — заперечив Джеймс. — Послухайте мене. Ось що нам треба зробити…

21

— Ой, та це ж просто чудово! — вигукнув Старий-Зелений-Коник, коли Джеймс виклав свій план.

— Цей хлопець геній! — оголосила Стоніжка. — Я тепер можу не скидати черевичків.

— Ох, мене задзьобають до смерті! — мало не плакав бідолашний Черв’як.

— Ніхто тебе не задзьобає.

— Задзьобають, та ще й як, я знаю! Я навіть не побачу, як вони підлітають, бо не маю очей!

Джеймс підійшов до Черв’яка і лагідно його обійняв. — Вони не посміють навіть торкнутися до тебе, — сказав він. — Я тобі обіцяю. Але нам треба поквапитись! Погляньте вниз!

Довкола персика аж кишіло від акул. Вода пінилася й мало не закипала. Їх було, мабуть, дев’яносто, а то й усі сто. А нашим мандрівникам здавалося, звичайно, що персик дедалі глибше й глибше занурюється під воду.

— Увага! — крикнув Джеймс. — Бойова тривога! Не можна гаяти жодної хвилини! — Він тепер був капітаном, і всі це розуміли. І були готові виконати будь-яку його команду.

— Свистати донизу всіх, окрім Черв’яка! — наказав він.

— Так-так, — відразу погодилися всі й подріботіли до входу в тунель. — Швиденько! Треба поквапитись!