Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 52
Владислав Крапивін
— Ногам тепло, а спині холодно. Дай укрию…
Куртка пахла смолою і березовим димом.
Володя ножиком знімав з палички залишки кори. Чорні кубики і трикутники сипалися Кашці на коліна. Свіжа білизна візерунка яскраво виділялася на дереві, потемнілому від вогню.
Розділ дев'ятий
Уночі Кашка писав листа. Попросив у Валі — Мавпячого Царя — ліхтарика, вкрився з головою і виводив у зошиті великі літери:
Після віршів писати було нічого. Кашка полегшено зітхнув і поставив таку крапку, що простромив папір.
Але одразу він згадав, що обіцяв подарувати вірші Володі. Що ж, писати ще раз? Стільки слів! Таких довгих! Придумати усе це було, мабуть, легше, ніж написати…
Кашка подумав і акуратно відірвав половинку листа з віршами. Мамі він їх і так розповість, коли приїде. А це — Володі…
А вранці, коли поснідали, Кашка зник.
Серафима ходила по табору і тихо гарчала від злості. Понад усе вона не любила, коли хтось із малюків зникав з очей.
— Нехай вже краще на головах танцюють, аби у мене на очах, — часто повторювала вона.
Кашка ніколи не бився і на голові не танцював. Це було просто чудово. Правда, останнім часом він почав кудись зникати. Але потім з'ясувалося, що він ходив з Володею, і Серафима заспокоїлася.
Проте сьогодні він зник сам. Володю Серафима побачила на ґанку першої дачі, а Кашки там не було.
— Слухай-но, де твій зброєносець? — роздратовано заговорила Серафима. — Цілу годину бігаю по табору, висолопивши язика. Не можу знайти ні його, ні тебе. У мене за планом розучування пісні, а твій Голубєв…
— Навіщо так багато слів, — крізь зуби озвався Володя. Він сидів на бильцях ґанку й зашивав покришку волейбольного м'яча. Голка не хотіла встромлятися у товстий панцир і встромлялася у пальці.
— Де Кашка? — повторила Серафима.
— Я що, на ланцюгу його тримаю? У-их… ф-ф-ф… — Він засунув у рот палець і з ненавистю впірився у голку. Нитка вискочила з вушка. — Біс би тебе проковтнув, — із серцем сказав Володя.
— Мене? — обурилася Серафима.
«Тебе — само собою», — подумав Володя, але вголос промовив:
— Затягни мені нитку… будь ласка.
— Ну тебе з ниткою.
Вона рушила далі на пошуки.
Звичайно, Серафима не здогадувалася, що й Володю стривожило зникнення Кашки. Він провів вожату очима й стрибнув у траву, клянучи безтолкового зброєносця, Серафиму, м'ячі, нитки, голки і білий світ. Поколотий палець болів страшенно. Покришку Володя закинув у куток, а голку забув на бильцях (згодом на неї сяде Гена Молоканов, але це не входить у нашу розповідь).
Кашку Серафима побачила несподівано. Його і Мишка Зикова вела назустріч Тося Крючкова. Вона йшла з суворим виглядом і тримала хлопців за коміри. Кашка йшов покірно, тільки сопів, а Зиков хвицяв Тосю босими п'ятками, обурено скрикував і намагався вирватися. Проте марно: Тося була найбільшою дівчиною у таборі. Сильнішою від багатьох хлопців з першого загону. Ростом із Серафиму.
