Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 53

Владислав Крапивін

— Одержуй, Симо, своїх гавриків, — хрипким басом сказала Тося. — Билися, розумієш, у кущах, аж гілля тріщало. Ледве розчепила. Особливо ось цей. — Вона труснула Кашку.

Голова у Кашки хитнулася.

— Спасибі, — зітхнула Серафима. — Ти їх, Тосю, пусти. Тепер не втечуть… Ну, що скажете?

Кашка нічого говорити не збирався. Зате у Мишка слова рвонулися, як барабанний дріб. Часті, гарячі, переконливі.

— Серафимо Павлівно! Він мов шалений! Ми сидимо, а він — раз! Ми сидимо в Вальком, розмовляємо, а він — трах! На, мене! Мов навіжений! Ні за що! Ми про нього навіть не говорили, сидимо з Вальком на галявинці біля кущика, а він як вискочить! Торох по спині! Я думав, він грається, він знову — раз! З усієї сили, тільки мимо…

Свідки, які з'юрмилися навколо, підтвердили, що так і було. Кашка, наче звір, накинувся на безневинного Зикова.

— Я його відіпхну, а він знову лізе. Я йому раз — прийом! А він знову лізе! Він же битися не вміє, а сам лізе! — Чесні Мишкові очі дивилися без образи і злості, було в них тільки здивування і бажання справедливості.

— Гаразд, йдіть усі, не заважайте, — вирішила Серафима. — Ми тут з ним розберемося. Йдіть, ідіть…

Глядачі й свідки нехотя розбрелися. Мишко відійшов на три кроки і нерішуче затупцявся. Не знав, чи стосуються слова Серафими його.

Серафима почала допит:

— У чім справа, Голубєв?

Кашка покрутив головою так, ніби легенький комірець сорочки натирав йому шию. І промовчав, звичайно.

— Ну?

Кашка проковтнув слину і почав роздивлятися землю.

— Будеш ти говорити врешті-решт? — стримуючись, запитала Серафима. — Що у вас трапилося? Ти перший почав бійку? Сам?

— Сам, — тихенько сказав Кашка.

Оце-то так! Такий тихий, слухняний Кашка Голубєв, з яким не було ні клопотів, ні турбот!

— Що скоїлося? — майже жалібно проговорила Серафима. — Була якась причина?

Кашка подумав і нерішуче відповів:

— Була…

— Яка?!

Кашка невідривно дивився в землю,

— Може, він захворілий? — співчутливо запитав Мишко. Він був цілком задоволений чесними Кащиними відповідями і тепер уже співчував йому.

Але Кашка не оцінив такого благородства. Похмуро глянув на викова:

— Ти сам захворілий…

Ось так і стояли вони на широкій алеї, на самому осонні, і вели марну розмову. І це нарешті зовсім розізлило Серафиму. Бона знову взялася за Кашку:

— Обценьками я з тебе слова витягуватиму? Або зараз кажи, або… — Що «або», вона ще не придумала і збилася. — Або… Стань, будь ласка, як слід, коли з тобою розмовляють! Розпустилися зовсім… Чого ти за живіт тримаєшся? Стукнув він тебе, чи що, у живіт?

— Не стукав я! — обурено озвався Мишко.

— Ні, не стукнув, — підтвердив Кашка.

Серафима рідко брала своїх малюків у «роботу», але зараз вирішила не відступати.

— Опусти» руки і підведи голову, — дерев'яним голосом наказала вона.

Кашка ворухнув руками, але зовсім їх не опустив і, як і досі, притискав до живота лікоть. Серафима стиснула губи, рішуче взяла Каліку за долоні і випростала його руки по швах. Тоді почувся тихий шелест, і з коротеньких Кащиних штанин посипалися зім'яті конверти. Кашка підстрибнув і втупився у них так перелякано, ніби це було щось кусюче і отруйне.