Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 50
Владислав Крапивін
— Я мов… мов… мовчатиму. А в тебе є сірники?
— У мене скло є. Від бінокля. Треба тільки сонця дочекатися. Ось дивись…
У Кащину долоню круглою крижинкою сковзнуло опукле скельце. Кашка обережно взяв йо о за краї і навів собі на лікоть, щоб у збільшеному вигляді роздивитися одну з подряпин. Сонце вистрибнуло з-за хмар і кольнуло шкіру вогняною цяткою. Кашка ойкнув, упустив лінзу й засміявся.
— Ага! — сказав Володя. — Ти не жартуй. Це сонячна енергія.
— І вогнище загориться?
— Ще й як. Збігай до сосен, принеси сухої глиці. Вона мов порох.
Кашка, підстрибуючи, кинувся за глицею. Він біг, а в голові танцювали коротенькі рядки, що невідомо звідки пристрибали.
«Вогонь, як живий…» — згадав він і раптом зрозумів, що всі ці рядки об'єднуються у вірші!
Кашка пішов не кваплячись. З самого початку повторив усе, що склалося. Вийшло чудово, тільки трошки не так. Ось отак:
Ні, ще трошки не так.
«Я гілок сухих і глицю знайду…» Бо ж для вогнищ потрібні тільки сухі гілки.
Але враз Кашці стало шкода скельця, для якого не залишилося місця у віршах. Він спробував вставити його замість «галяви». Спершу слова не хотіли вкладатись у рядок, а потім раптом лягли, і Кашка аж підскочив од радості.
Коли Кашка з пригорщею сухої соснової глиці примчав до Володі, поруч із ним він побачив Раю.
Рая і Володя про щось розмовляли. Кашці це не сподобалося. Хотів він бути удвох із Володею. Тільки з ним, щоб ніхто-ніхто не заважав. І навіщо Рая сюди прийшла? Та й розмова була якась пуста.
— Така холоднеча сьогодні, — говорила Рая. — Аж дрож проймає.
— Угу, — озвався Володя.
— Ти наших дівчат не бачив?
— Ні, не зустрічав, — сказав Володя, схиляючись над хмизом для вогнища.
— Хотіла у волейбол розім'ятись, а на майданчику немає кого.
— Вештаються десь, — зауважив Володя і переломив об коліно товсту гілляку. — О, Кашка! Ось сюди сип. Якраз сонце.
— Здрастуй, Кашко! — чомусь зраділа Рая.
— Здрастуй, — похмуро сказав він і заходився коло вогнища.
— Просто дивно, як він виріс, твій зброєносець, — звернулася Рая до Володі. — Коли у табір приїхали, він значно менший був. А зараз якийсь витягнутий став. Чи мені здається.
— Здається, — відказав Володя. — За два тижні не можна помітно вирости.
«Правильно», — подумав Кашка.
Рая ще постояла поруч, потім нерішуче промовила:
— Піду пошукаю наших.
— Тільки про вогнище не розказуй, — попередив Володя.
Рая пішла.
— Вона хотіла, щоб ми запросили її з нами посидіти, — казав Кашка й насупився.
— Та облиш ти, — заперечив Володя. — Дуже їй потрібно з нами сидіти. Вона дівчат шукає.
Він узяв скло і спрямував на голки сонячний колючий промінчик. Від яскравої цятки виріс і побіг жовтий вогник. Лизнув гілки.
За хвилину, коли вогнище вже переможно стріляло іскрами і палахкотіло полум'я, Кашка запитав:
