Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 47

Гена широко розкривав голубі, мов незабудки, очі й коротко відповідав: «Не знаю… Але ж і тобі ні до чого. А мені для користі».

«Для якої користі?»

«Для колекції».

Коли Молоканову починали пояснювати, що не буває колекцій, де разом зібрано жерстяні свистки, недогризки кольорових олівців, ляльки з ялинових шишок і різні ґудзики, Гена тихо казав: «Ну то й що? А у мене буває».

І людина здавалася. «Нехай, — думала вона. — Мені ця річ і справді не дуже потрібна, а він он як через неї побивається…»

І якщо траплявся хлопець із серцем, твердішим від каменю, він все одно відступав. Адже іншим способом відкараскатися від Гени не можна було. Навіть лупцювали його, але марно.

Правда, іноді, щоб дошкулити Генці, хтось говорив: «Задарма не віддам. Давай мінятися на компот. На три склянки». І Молоканов поринав у тяжкі роздуми. Компот він любив майже так само, як свою колекцію, і розставався з ним украй болісно. Дивлячись на його страждання, всі давилися од сміху. Проте скоро було вирішено: на компот не мінятися. Бо віддавши свою порцію, Гена одразу ж починав випрошувати в інших і таким чином добував дві чи три склянки.

Ось така людина і з'явилася на галявині, де Володя закінчував ремонт Кащиних штанів.

Від несподіванки Володя загнав голку у вказівний палець, тихо скрикнув і підхопився на ноги. Та Молоканов майже не звернув ні на нього, ні на Кашку уваги. Очима хижака він невідривно дивився на Альпініста, який лежав на розгорнутій хустинці. Ніжним голосом Гена сказав:

— Це чий такий, га?

— Тобі чого треба? — неввічливо запитав Володя. — Мало тобі місця в лісі? Чого прителіпався?

— Я голоси почув і заглянув…

— Заглянув, а тепер катай назад, — порадив Володя.

Молоканов, проте, не квапився.

— А чия це лялечка?

— Не твоя. Сам ти лялечка, — сказав Володя і непомітно відірвав нитку з голкою від Кащиних штанів.

— Це мій, — відчувши свободу, заявив Кашка. Підняв Альпініста й почав загортати у хустинку.

Гена зрозумів, що треба поспішати.

— Дай, га? — жалібно попросив він.

Кашка озирнувся на Володю і безстрашно відказав;

— Йди звідси. Скоро луснеш від жадібності.

Слід відзначити, що Молоканов був невисокий і товстий. Коли на це натякали, він ображався. Але зараз він поборов образу заради здобичі.

— Дай, га? — повторив він.

— Йди геть, — невмолимим рівним голосом промовив Володя.

І Гена зрозумів, що чудова дерев'яна лялечка, така потрібна для колекції, втрачена назавжди. Залишалося одне — помститися. І, відстрибнувши якнайдалі, Молоканов огидно замекав:

— Жили! Жаднюги! Бе-е!

А потім так само огидно заспівав:

Є у Вовчика дружок — Від горшка один вершок! Вова ходить з ним мов нянька — Все це дуже добре!

Незважаючи на повноту, бігав Молоканов, як заєць. Володя так і не наздогнав його, лише загнав у жорсткий низькорослий ялинник. З півхвилини він стояв і з задоволенням слухав, як жалібно крекче серед колючих гілок жалюгідний канюка. Крекче, а вийти боїться.

Потім Володя пішов назад. Він йшов і зі злістю думав, що дурний Молоканов не сам вигадав цю дражнилку. Значить, вона відома не одному Гені. Може, її усі вже знають. Наслухаєшся тепер! А все через цього тишка-зброєносця.