Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 45
Владислав Крапивін
— Йди додому, — стримано наказав Володя. Йому не хотілося нічого з'ясовувати і сваритися теж не хотілося.
— Куди? — тихо запитав Кашка.
— В табір, — виразно сказав Володя.
— Але куди? — вже голосніше повторив Кашка й озирнувся. — Я ж не пам'ятаю.
І Володя зрозумів, що Кашка йшов назирці й не запам'ятовував зворотний шлях. Сам він тепер дуже легко може заблукати: табір далеко.
— Бевзь ти! Ну чого ти за мною, мов намагнічений, ходиш?
І Кашка повільно підвівся. Він дивився убік, а в куточках очей у нього росли сльозинки.
— Ну й ходи тепер за мною весь день, — похмуро вирішив Володя. — А влетить тобі від Серафими — сам винен.
— Може, не влетить, — прошепотів Кашка й посміхнувся. — Во-лодю… А ми ходитимемо увесь день, так?.
І тоді Володя подумав: «Нехай. Адже не заважає». Вони пішли мовчки.
Володя хотів зрізати паличку. Потрібна була невисока, тонка і з прямою верхівкою сосенка. Такі ростуть у гущавині молодняка.
— Зачекай, а то подряпаєшся, — попередив Володя й пірнув у колючі гілки.
Через хвилину він вибрався з метровою верхівкою маленької сосни.
— Ходімо… Хороша буде паличка.
— Хороша, — погодився Кашка.
Вони йшли сонячним лісом, поступово звертаючи до табору, і Кашка дивився, як вправно Володя зрізує на ходу гілки з майбутньої палички. Ніж у Володі був маленький, складаний, але чомусь пригадалися Кашці шумливі кущі біля насипу, пеньок, під яким жив Шишан, і Костя, який вирізує Альпініста.
І раптом Кашка злякався: а де Альпініст? Чи не загубився? Кашка схопився за кишеню, Альпініст, звичайно, був там. Полегшено перевівши подих, Кашка витяг його: нехай подивиться на світ.
Володя ненадовго залишив свою роботу,
— Кашко, звідки цей чоловічок? Кумедний… Ти його сам вирізав?
— Ні, не сам. Це Костин… — Кашка подумав і додав: — Костя на Памірі. Він вивчає льодовики.
Володя обережно запитав:
— Він твій брат?
— Він мій друг, — несподівано різко відказав Кашка. І вперше глянув на Володю як рівня. Навіть з викликом.
Так уже вийшло. Вихопилися ці слова, і ніби сам Костя став поруч. Так, він був друг. Ніхто-ніхто на світі не може сказати, що Кашка збрехав. І Володя, звісно, не міг. Він тільки подумав, що це дуже дивно: звідки у Кашки такі друзі?
— Покажи.
Кашка поклав Альпініста йому на долоню. Дерев'яний мандрівник був легенький, як сірник.
Зараз Володя розгледів, що вирізаний Альпініст дуже акуратно й точно. Були помітні навіть пряжки на лямках рюкзака й рубчики на товстих підошвах черевиків. Маленький підкорювач вершин посміхається весело й безтурботно. Проте, придивившись, Володя побачив на крихітному коричневому лобі й біля рота ниточки зморшок.
— Ти з ним граєшся? — запитав Володя.
— Угу… іноді, — признався Кашка. Він знову притих і зробився колишнім малюком-зброєносцем.
— Це хороший мандрівник, — серйозно сказав Володя. — З ним добре гратися. Він може плавати, ходити по лісах, по пустелях, підніматися на вершини…
— Він піднімався, — обережно вставив Кашка, і в голосі його був острах: може, Володя сміється?
Але Володя не любив глузувань і рідко глузував сам. Нехай Кашка бачить, що він, Володя, хоча й великий, але теж розуміє і гри й таємниці.