Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 40

«Псих», — сказав він собі, але це не допомогло.

Володя потягнувся за третьою стрілою і побачив Кащині очі.

Кашка відбував свою службу справно й невтомно. Допомагав міняти мішені, спритно подавав на розчепірених пальцях стріли, а коли закінчувалася чергова стрільба, сміливо кидався збирати їх у заростях шипшини та кропиви.

Він машинально шкрябав пожалені ноги, машинально жував принесені з їдальні бутерброди і не чув нічого, крім пружних клацань спущеної тятиви, шурхоту стріл, ударів жерстяних наконечників об мішені та ще шелесту трави, якщо стріла пролітала повз ціль. І тільки одного хотів Кашка в той день: щоб якомога менше Володиних стріл шелестіло в траві.

Коли в руках у Володі розтягувався довгий, тонкий лук, у Кашці теж щось натягувалось і тремтіло. А коли клацала тятива, Кашка здригався і серце у нього тенькало. І за ту коротку мить, поки стріла летіла до цілі, він багато разів устигав повторити в думці: «Влучи! Та влучи ж! Влучи обов'язково!» І коли стріла раптом не слухалася, Кашка дивився на Володю розгублено й здивовано: «Чому вона так?»

Але Володя не бачив обличчя зброєносця. Весь день він бачив тільки його маленькі розчепірені пальці з фіолетовими стрілами. Пальці, які в потрібну секунду підносили стрілу. Нічого іншого і не треба було Володі.

А Кашці потрібно було багато чого, тільки він сам не здогадувався про це. Хотілося, щоб Володя хоч мигцем глянув на нього й стиха сказав: «Молодець, Кашко». Чи, може, взяв би його за плече й пошепки запитав: «Не стомився?» І тоді б Кашка відчайдушно захитав головою і, вигукнувши: «Ні… Ніскілечки!», ще швидше кинувся б у колючі джунглі за стрілою, що випадково пролетіла повз ціль.

Але Кашка не здогадувався, що йому цього хочеться. Це бажання було десь позаду, після найголовнішого, яке називалося «Володина перемога». І Кашка був переконаний, що, коли Володя стане чемпіоном, він неодмінно скаже: «Ми з тобою молодці, правда ж?» Скаже стиха, щоб чули тільки вони двоє. Так чомусь здавалося Кашці.

«Влучи! Та влучи ж! Влучи обов'язково!»

Кожну стрілу він проводжав цим заклинанням. І губи у нього ворушилися. Та вголос Кашка не сказав жодного слова. Хіба можна казати під руку!

Він бачив, що справи у Володі йдуть непогано, і знав, що перемогу вирішить олень. Він, здається, один із усіх, крім Володі, відчув недобре, коли стріла увіткнулася оленеві в шию.

Коли друга стріла, не зачепивши оленя, пішла в зарості, Кашка вперше з досадою подумав: «Не могли вже розчистити місце як слід. Дряпайся тепер…» Але ця стороння думка ковзнула, не залишивши сліду, і замість неї прийшла важка ниюча тривога.

«Що ж ти робиш!» — думав Кашка, з відчаєм дивлячись на Володю.

А Володя дивився услід стрілі, і руки у нього були опущені. Лук, затиснутий у лівому кулаці, висів, як коромисло.

Завищали блоки, і олень задом наперед проїхав на старт. — Володя струсонув плечима й обернувся, щоб узяти третю стрілу.