Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 41

Владислав Крапивін

Ось тоді він і побачив очі зброєносця.

«Володю, не треба! Не стріляй мимо! — благали вони. — Цілься як слід. Ну, будь ласка! Ти ж можеш, Володю!»

«Ну, чим тобі допомогти?» — запитували Кащині очі.

«Ох і заморився ти, бідолахо», — з несподіваною жалістю подумав Володя. Вперше за сьогоднішній день він як слід розгледів Кашку. На щоці зброєносця від вуха до підборіддя червоніла свіжа подряпина. Волосся розкуйовдилося, сорочка біля коміра подерлася, одна шлейка була відірвана й обмотана навколо пояса, а штани збилися набік, так, що бокова застібка опинилася десь на животі. І ноги в подряпинах, синцях і білих смужках пошкрябин.

Дісталося тобі, Кашко, чи не так?

Але Кашка мовчки просив про одне: «Цілься як слід. Влучи, влучи в оленя!»

«Спробую», — очима відповів Володя.

Знову верескливо заспівали в кущах блоки: олень пішов перетинати галявину.

«Не було нічого, — сказав собі Володя. — Не було тих двох стріл. Усе спочатку».

Справді, що трапилося? Чи лук йому дали інший, чи мішень зробилася крихітною, чи він раптом одразу розучився стріляти? Дурниці якісь!

Олень уже був на виду. Володя акуратно вставив тятиву в проріз стріли й вистрілив навскидку. Він був переконаний, що стріла встромиться точно в середину фанерного тулуба, трохи нижче круглого сучка, який проглядав крізь фарбу.

Стріла вдарила вище сучка, але це вже не засмутило й не збентежило Володю.

Решту сім стріл він випустив спокійно, як на тренуванні, і кожного разу олень ніс стрілу з собою. Тільки одна, остання, полетіла в кущі. Вона пройшла вище цілі й відбила паросток оленячого рогу. І хоча живому оленеві такий постріл не завдав би великої шкоди, тут, на турнірі, це влучення все одно зараховувалося.

Юрко Земцов промазав по оленю чотири рази, і все тепер залежало від того, як стрілятиме Рая. Володя був упевнений, що вона жодної стріли не витратить марно. Отже, він програв. Думка ця укріпилася, і Володя стежив за Раєю без марного хвилювання.

Рая стріляла з красивою недбалістю. Вона не розтягувала лук до кінця і кидала стріли з «навішуванням», по дузі. Вони вдаряли не сильно, навіть не завжди стромлювались, але кожний постріл був надзвичайно точний.

Усе робилося швидко й однаково: вищання блоків, клацання тятиви, удар наконечника об фанеру — короткий такий, глухий стукіт.

І Володя здригнувся, мов отямився, коли після дев'ятого пострілу не почув цього стуку. «Що це? Мимо?» Так, мимо…

Кашка сидів поруч з Володею, і на обличчі його було страждання. Він бажав Раї всіляких бід і невдач. Щоб луснула тятива! Щоб посковзнулася нога! Щоб пекуча оса сіла їй під час пострілу на лікоть!

Він не повторював тепер ніяких заклинань, тільки відчайдушними очима супроводжував кожну стрілу. Ніби міг поглядом відвести її від мішені.

Він ще сподівався на чудо. І коли нарешті стріла свиснула повз оленя, він підвівся з трави і з тривожною радістю подався вперед. Чудо сталося! Точніше, півчуда. Все вирішувала тепер остання стріла.

А Раї ніби було байдуже. Ніби й не було промаху. Зі спокійним обличчям прицілилася вона останній раз…