Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 30

Дивилася вона мовчки секунд зо три. Потім промовила співуче:

— По-думаєш! Не до мене він приїхав…

— А от і по-одумай.

— Дуже треба. Ходять отут стиляги усякі… Безштанько розмальований.

Вона, певно, натякала на його шорти з блискучими заклепками й нову сорочку у велику чорно-жовту клітинку. Ну й що? Не сам же він заклепки ставив і клітини малював! Чи, може, йому у лахмітті треба було приїхати? Він навіть не розсердився. Розгубився трохи.

— От… дурепа ненормальна.

Вона стала — руки в боки — і єхидно запитала:

— А хіба бувають нормальні дурепи?

— Бувають, — зраділо сказав Володя. Тепер він знав, як відповісти. — Бувають. Це котрі знають про себе, що вони дурепи і нікуди не потикаються. А ненормальні вважають себе розумними. Це на зразок тебе…

Торох! Здалося Володі, що з даху зірвався залізний лист і плазом шмагонув його по щоці. Але це не лист. Це була Надіїна долоня, мокра й тверда. І в ту ж мить Надія котячим стрибком відскочила кроків на п'ять.

— Злопав млинця? Ще хочеш? И-и-и… — Вона виставила язик, згорнутий в акуратну трубочку. Обличчя у неї видовжилося, а очі зовсім сховалися у щілинках білих коротких він. Раптом вона обернулася й побігла до хвіртки.

Володя, примружившись, дивився їй услід, а руки його діяли самі по собі. Вмить відшукали у задній кишені рогатку, одним рухом розплутали гуму. Намацали в іншій кишені глиняну кульку. Володя навіть і не думав, що може схибити. Він точно знав, що вліпить їй тверду глиняну кулю поміж лопаток, просто по тому місцю, де б'ється розтріпаний кінець тонкої коси. І тоді дівчисько закрутиться, хвицяючи худими ногами, і завиє на весь Білий Ключ.

І він би влучив! Але клята Надія спіткнулася і полетіла сторчма у лопухи. А кулька свиснула над нею і вцілила у макітру. Ця посудина стояла на перекинутій бочці, сохла після миття. Діставши глиняний заряд, вона якось недоладно крекнула. Від маленької чорної дірки вгорі й униз розійшлися зміїсті тріщини, і макітра луснула, як величезна жовтогаряча брунька. Одна половина залишилася на бочці, а друга брязнулася у траву.

Надія підвелася, обтрусила пелену й багатозначно сказала:

— Т-так…

Володя спустився з ганку й мовчки пройшов у хвіртку. Повз Надію. Ні на неї, ні на розбитий горщик він навіть краєм ока не глянув, проте на душі було кепсько. Він подумав навіть, що треба було б махнути на все рукою і просто зараз, не заходячи за речами, поїхати додому.

За станційними березами зраділо відгукнувся електровоз. Володя засунув руку в кишеню і намацав один п'ятак і шість глиняних кульок. В іншій кишені було три кульки. В третій… Одне слово, кишень багато, а грошей п'ять копійок. Решта лежали у валізі, а вона стояла в будинку.

Володя майже годину вештався вулицями Білого Ключа. Бони заросли подорожником і кульбабою. Навіть у запилених коліях уперто стирчали гострі травинки. Було тихо й порожньо. Перехожі зустрічалися рідко-рідко. Тільки стежинами вздовж парканів снували ділові коти, а по дорозі вервечками ходили білі качки.