Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 19

Кашка так ніколи й не зрозумів, звідки Пимич довідався про його біду й чому вирішив допомогти.

Підвівшись, Пимич обтрусив коліна, став поміж Кашкою і бабою Лізою і безстрашно сказав їй:

— Тобі, стара, не соромно? Знайшла на кому силу випробовувати, на хлопченяті?..

Бабуся ойкнула і впустила замок.

— Ах ти… Ах ти!.. — почала вона.

А Пимич схилив набік голову й додав неголосно і з докором:

— Чого розохалась? Краще б запитала його, як він торгував. Він же й грошей не брав, жодної копійки ні з кого. Всіляких дурнів слухаєш, а з ним поговорити не можеш. Хутчій за вухо…

— Йди, йди, — жалібно промовила баба Ліза й відмахнулася, ніби Пимич був нечистою силою. — Іди звідси. Либонь, сам також… Іди… Куди пішов, он вона, хвіртка…

— Нам тут зручніше, — солідно зауважив Пимич і важко виліз на паркан. Звідти сказав: —Ти, Кашко, не бійся. — І зістрибнув.

Знову здригнулася земля. Баба Ліза подивилася на замок, що лежав на землі, слабо змахнула рукою і втомлено побрела до хати. Ніби Кашки й на світі не було.

Він дивився їй услід, поки не зачинилися двері. Потім пішов на ґанок, примостився на сходинці й прихилився головою до билець. Великої радості Кашка не відчував. Тільки здивування: «Оце так Пимич!» Але й здивування швидко минулося. Усе було правильно. Зовсім невинного Кашку хотіли посадити в сарай, але ж справедливість має бути на світі. От Пимич і прийшов, щоб справедливість перемогла. Батько Кашці про це пояснював якось: якщо людина не винна, справедливість завжди переможе.

Кашка почав думати про тата. І про маму. Про те, як зроблять операцію, і все буде добре. Всі знову зберуться разом. І не треба буде ввечері щипати себе за носа, щоб стримати сльози.

Шелестіло біля ґанку листя горобини, поїзди гуркотіли за будинками. Кашка трішечки задрімав. Він здригнувся, коли ззаду відчинилися двері.

— Йди сиру поїж, — з удаваною суворістю проказала баба Ліза. — Цілісінький день гасав десь, а тепер і в хату йти не хоче.

Кашка повільно підвівся і пішов у дім.

Він сидів на кухні й копирсав чайною ложкою сир.

— Їж, — наказала баба Ліза.

— Не хочеться.

— «Не хочеться»… Глянь-но, губи надув. Занадто вже вразливий.

Кашка був не вразливий. Просто йому не хотілося їсти. І веселим бути не хотілося.

— Може, мені ще пробачення у тебе попросити? — поцікавилася баба Ліза.

Кашці зовсім не потрібно було, щоб у нього просили пробачення.

— Ну, чого ж ти мовчиш? — тихо запитала вона.

А що йому казати?

Баба Ліза зітхнула:

— Стара я стала…

Кашка крадькома озирнувся. Вона сиділа, одвернувшись до віконця. Зовсім несувора, згорблена…

— Давай я по хліб сходжу, — сказав Кашка. — А то скоро зачинять магазин.

Після цього випадку Кашка дістав свободу. Він міг бродити де завгодно з ранку до вечора. Баба Ліза не сварилася. Тільки охала, коли він з'являвся з одірваними ґудзиками, подряпаними ногами і сосновою глицею у чуприні.

— Господи Ісусе! Де тебе носить нечиста сила?

«Нечиста сила» носила Кашку по всій його Країні. По сухих, зарослих соснами пагорбах. По ярах, до самого верху заповнених темною зеленню; там щільно перепліталися кущі смородини, ядуча, мов гадюка, кропива і якісь вологі пахучі трави. По луках і дрібноліссю, де серед тонких берізок і вільшаника траплялися кудлаті корчі, схожі на чудовиська, що припали до землі. По вологих стежинах і рипучих містках, по струмках і болотистих купинах.