Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 18
Владислав Крапивін
Кров угамувалася.
Кашка побрів за селище. У лісовому озерці він виправ сорочку й висушив на вітрі.
Між іншим, за весь час він так жодного разу й не заплакав.
Додому Кашка повернувся надвечір.
Ще здалеку він побачив бабу Лізу. Вона стояла біля хвіртки сувора, пряма й нерухома. Настрій у Кашки зіпсувався остаточно. Але винним себе ні в чому не відчував і тому не злякався суворого бабусиного вигляду. Тільки похилив голову й хотів бочком проскочити у хвіртку. Пальці баби Лізи ухопили його за вухо.
Це були міцні пальці. Як дерев'яні обценьки. Вони так защемили вухо, що Кашка пискнув, мов мишеня.
— З'явився, — сухо сказала баба Ліза. — От і добре. Ось зараз і побалакаємо.
За вухо вона ввела розгубленого Кашку на подвір'я, зупинилася біля ганку й обернула до себе.
— Де був?
Кашка зіщулювався і кліпав очима. Не знав, що сказати. Вилетіли з голови всі слова і десь загубилися.
— Де був? — верескнула баба Ліза й раптом ляснула його долонею по щоці.
Це було не боляче. А образитися чи здивуватися Кашка просто не встиг. Тільки замружився і хитнув головою.
— Не готує тобі бабця, так? — вигукнула баба Ліза, й обличчя її негарно морщилося. — Гроші тобі, окаянному, знадобилися?! На вокзалі ягоди продаєш?! Бабу ганьбити надумав!
— Я не продавав, — пошепки промовив Кашка. — Я не продавав… — Він дуже хотів усе пояснити, але слів не знаходив.
— Ще й брешеш! — Баба Ліза ахнула й випросталася. — Ти ще й брехати умієш, негіднику! Думаєш, люди не бачили?! Де гроші?
— Нема…
— Показуй кишені!
Кишень у Кашки не було. Іноді він для солідності засовував долоні у прорізи бокових застібок на штанах, але ж гроші туди не засунеш.
— Так, ясно, — сумно сказала баба Ліза. — Усі, значить, на морозиво перевів. Гаразд…
Вона раптом зовсім заспокоїлася. Певно, прийняла рішення.
— Я твого батька вчила по-своєму, людиною зробила. Тебе також виховаю. Стій тут!
Вона зникла в будинку, а Кашка стояв. Міг би втекти, але стояв. «Що вона хоче зробити?» — подумав він. Подумав без страху, а з якоюсь їдкою гіркотою.
— Не торгував я! — голосно сказав він, і тут замість слів набігли сльози.
Кашка схлипнув.
Баба Ліза вийшла з величезним старим замком, який до цього валявся в коморі. Його ключем Кашка іноді розколював кісточки від компоту.
— Ти у мене насидишся в темряві! — пообіцяла баба Ліза. — Ти мені про все розповіси, коли з мишами переночуєш.
Кашка по-справжньому заплакав. Він ніколи в житті не боявся ні темряви, ні мишей і плакав не від страху, а від образи й безпорадності.
На мить щось змінилося в твердому бабусиному обличчі. Але Кашка її обличчя не бачив. Тільки голос її почув:
— Марш у сарай!
Вона підштовхнула Кашку з ґанку. Він закусив губу і, стримуючи схлипування, побрів до сарайчика, де лежали дрова й всілякі непотрібні речі. «Помру я, — тужливо думав Кашка. — Захворію і помру… Вона навіть слухати не хоче… Втечу куди-небудь. У далекі міста…» Але не тікав, а приречено йшов уперед. Баба Ліза йшла слідом.
Та коли до сарайчика залишилося кілька кроків, земля важко бухнула. Ніби поруч упав мішок з картоплею. Тільки це був не мішок. Це стрибнув з паркану Пимич.