Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 17

Тускарора уявилася Кашці страшним чудовиськом з чорною пащею. Але йому одразу пояснили, що це не чудовисько, а глибоченна яма в Тихому океані, і що ця яма коли-небудь неодмінно проковтне майбутнього штурмана. Не стільки за брехню, як за балакучість.

І знову, як учора, зникла, розтанула у цих веселощах Кащина ніяковість. І тоді він сказав те, що дуже хотів сказати:

— Можна, я запитаю?… Ось ви… Це ви співали у вагоні? Це яка пісня?

— Ану, хлопчики… — сказав кучерявий гітарист з дитячим іменем Павлик. І скинув з плеча гітару.

І було зовсім не смішно, було просто чудово, що дорослі чоловіки так злагоджено і серйозно співали колискову пісню. Співали з якоюсь суворою ласкавістю: певно, любили вони цю колискову. Десять моряків співали для одного хлопця. Ну й для себе, звісно, але головним чином для нього, для Кашки.

Сплять великі птиці серед ліан, Сплять моржі в будинках з синіх крижин. Сонце спать пішло за океан. Тільки ти не спиш… Не спиш один… Світять в морі. Світять вогники, Затихає хвиля сонна… Спи, поки не гаснуть маяки, Спи… І хай не здригнеться тиша.

… Стривожено просигналив тепловоз, і поїзд поповз уздовж платформи. Та вони таки доспівали до кінця. А потім скуйовдили Кашці чуба й кинулися за вагоном.

Поїзд пішов. А Кашка стояв на пероні, по якому з розгону пролітали сірі тіні хмар. І вітер кошлатив йому чуба. І сонце лоскотало куточки очей. А стрімкі ластівки мчали уздовж колій услід поїзду. Так, певно, чайки летять за пароплавами.

І хмари, і тіні, і вітер, і ластівки були мов продовження пісні.

Наступного дня Кашка вже не думав про гроші. Білокрилий іграшковий кораблик майже забувся. Тому що з’явилася інша радість: дальні поїзди і веселі добрі люди з хорошими піснями. Кашка йшов їх зустрічати і ніс їм лісовий подарунок.

Коли Кашка підходив до східців, дошки у бічній станції платформи розсунулися. Між ними з'явилася капловуха Льовина голова.

— Йди сюди, — зажадав Льова. — Ну, мерщій, скажу щось.

Кашка пішов. Боятися було нічого. Поганого він Льові, здається, не робив.

Льова притримав дошку, і Кашка ступив у напівтемряву, що пахла старим деревом.

У ту ж мить з рук у нього вибили кульки з ягодами. Потім його стукнули один раз по плечу, двічі по щоці і один раз по носі.

Після цього він почув Льовин голос:

— Ще раз прителіпаєшся з ягодами — макітру скрутимо! Добренький який, грошей йому не треба! Газуй звідси, мальок смугастий!

Дошки знову розсунулися, і Кашку стусаном випровадили на світло.

З носа капала кров. Краплі були круглі й червоні, як ягоди. Кашка не боявся крові, але вона капала на сорочку, і довелося довго сидіти біля палісадника з задертою головою. Кашка сидів і думав.

Думав, як бути. Він знав, що нудьгуватиме тепер, якщо не зустрічатиме й не проводжатиме поїзди. А з'являтися на станції не наважиться, бо Льова б'ється. Ну що він цьому Льові заподіяв?

Життя знову ставало погане і сумне. Тільки трошечки радував Кашку спогад про вчорашню пісню.