Читать «Зброєносець Кашка» онлайн - страница 15

— Слухай, ти… лицарю наживи. Совість у тебе є?

Кашка вважав, що є. Але взагалі питання було незрозуміле. Причому тут совість? І ще лицар якийсь…

— Ягоди… вони хороші, — про всяк випадок пробелькотів він.

— Я так і думав, — похмуро відгукнувся чоловік з синім значком.

Тоді втрутився його товариш.

— Борисе… Ну, чого прискіпався до хлопця? Він по такій же ціні продає, як і всі.

— Всі вони «як усі», — з різкою посмішкою кинув Борис. — Я таким ось хлопченям був, коли на цілину перші ешелони йшли. Ми зі своїх городів помідори тягали і до вагонів несли, Щоб хлопцям дати на дорогу. А тут «пітнадцять копійок».

Кашка відчув, що ці слова образливі. І все-таки не образився. Не зміг образитися. Тому що Борис Кашці подобався.

«А може, — подумав Кашка, — у нього немає п'ятнадцяти копійок. Ягід покуштувати кортить, а грошей немає».

Чи, може, він думає, що Кашка жадібний?

— На, візьми… — простодушно сказав Кашка. Він чомусь навіть не помітив, що звертається до Бориса на «ти».

— Що? — не зрозумів той.

— Візьми так, — повтоив Кашка з усією переконливістю. — Не треба копійок.

Щось змінилося в обличчі у Бориса. Розгубився він чи збентежився. Поліз у кишеню піджака, глянув повз Кашку й незрозуміло відповів:

— Дякую. Я платоспроможний…

Але його супутник узяв у Кашки ягоди і вклав кульок у Борисову долоню.

— Бери, коли дають, — і підморгнув Кашці.

Кашка простяг кульок і йому. І почув:

— А не шкода тобі?

Кашка здивувався. Шкода? Певно, цей чоловік не знає, скільки ягід можна відшукати на лісових пагорбах і галявинах зовсім недалеко від селища.

Ну… Певна річ, хотілося купити швидше кораблик. Та коли вже він одну порцію полуниць віддав, то, значить, шістдесят копійок усе одно сьогодні не заробить. Тож решту ягід взагалі шкодувати не варто. Анітрошки.

— Спасибі, — раптом сказав Борис. — Знаєш що? Ти…

Він не доказав, бо до них підбігла дівчина в сірій куртці з блискучими застібками. Весела така дівчина, з строкатою косинкою, зав'язаною, як піонерський галстук.

— Хлопці, де ви? Поїзд відходить зараз!

— Ми тут, — коротко озвався Борис. — Ми зайняті. Поїзд зачекає.

— Один симпатичний юнак пригощає нас ягодами, — пояснив Борисів товариш.

— Тільки вас пригощає? Чи всіх? — поцікавилася дівчина.

— Ось беріть, — сказав Кашка. Він уже не ніяковів, не соромився. Відчував тільки невиразну заздрість: зараз ці люди сядуть у поїзд і поїдуть, а він, Кашка, залишиться.

Ну гаразд, нехай їдуть. Це, звичайно, хороші люди… Проте залишився ще один кульок.

— Куди ж його? — розгублено запитав Кашка.

— Їж сам, — хором гукнули троє і побігли в кінець поїзда, до свого вагона.

Потім цей вагон повільно проїхав повз Кашку, і той побачив у тамбурі усіх трьох. Вони махали Кашці руками. І сміялися. А дівчина навіть зняла косинку з шиї і розмахувала нею, наче прапором.

Кашка квапливо замахав у відповідь. Тією рукою, в якій тримав ягоди. Вони сипалися із кулька й падали на дошки, мов важкі дощові краплі, але Кашка не звертав уваги. Вперше в житті він проводжав хороших людей у далеку путь-дорогу. Хоча ні, недавно він проводжав маму й тата, і мама теж махала йому з вагона. Але тоді було сумне прощання, а зараз веселе…