Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 87
Дмитро Ткач
Роз'ятрюючи своє серце такими думками, я довго блукав вулицями, аж поки смерклося.
Нарешті я пішов додому.
Та тільки відчинив хвіртку, як злякано зупинився. В освітленому вікні я побачив і тата, і маму, і дядю Власа.
— Чому так пізно? — спитала мама, коли я увійшов у хату. Однак у її голосі не було нічого підозрілого. Просто спитала і все.
Дядя Влас відповів на моє привітання, але і в його голосі та поведінці я не вловив чогось особливого. Невже й він ще не помітив, що немає фінки?
Мені треба було зізнаватись у всьому. Бо скільки б я не відволікав зізнання, нічого від цього не зміниться. Краще вже зразу все сказати, щоб не катуватись серцем, а там — що буде!..
І я сказав:
— Тату, наказала вчителька, щоб ти завтра разом зі мною до школи прийшов.
— От тобі й на! — невдоволено глянув на мене тато. — Що ти там знову накоїв?
— Я… фінку в школу приніс… Мама і тато вигукнули разом:
— Яку фінку? Де ти її взяв?
А дядя Влас тільки посміхнувся очима, але промовчав.
— У дяді Власа в кімнаті взяв, — пояснив я. — Я хотів тільки хлопцям показати й повісити.
— Яке ж ти мав право? — напустився на мене тато. — Ти хоч спитав у дяді Власа? Він тобі дозволив?
— Ні…
— То як же ти міг узяти чужу річ? Та ще — фінку!.. Коли ж ти вже вгомонишся з своїми витівками? Коли за розум візьмешся?
Голос у тата гучнішав, очі наливалися гнівом. Я стояв і мовчав, боячись зайвим словом чи рухом викликати ще більший гнів.
— То що ж, тепер оце йди і кліпай за тебе очима, так?.. Іди слухай, який у тебе син?..
Мама допомагала татові:
— Боже мій, і в кого він такий удався. У людей діти як діти, а тут росте таке убоїще! Ні до діла, ні до уроків, тільки б гасати та шкоду всяку робити!.. Ти хоч про батька подумай, коли про себе не дбаєш. Усі знають його, поважають, а ти йому — таку пілюлю! Ти своєю поведінкою і йому авторитет підриваєш!..
— Аякже! — з новою силою спалахнув тато. Скажуть: не вмієш дітей виховувати. А як тебе ще виховувати? Чого тобі не вистачає? Он інші недоїдають, ходять в чім попало, живуть у тісноті, по кілька чоловік в одній кімнаті, а вчаться. І батьків слухають. А в тебе і кімната окрема, і одежа он на тобі така, що її заслужити треба, і їси що хочеш!..
Він сів на свого коня, зараз почне ставити в приклад себе… Але тут устряв у розмову дядя Влас.
— Іване Панасовичу, — звернувся він до тата. — Фінка — моя річ, отож і я до цього діла якось причетний. Давайте я теж завтра разом з вами в школу піду.
Це було для всіх нас великою несподіванкою. У кімнаті на якийсь час стало тихо. Нарешті тато спитав: