Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 71

— А сьогодні Левко по підручники ходив, так школа чомусь була зачинена.

Я злякався: ще тато, бува, почне виховувати мене. Але, на мою велику радість, цього не сталося. Тато тільки сказав:

— Ага, це добре. Бо я вже хотів нагадати: чи не пора подумати про підручники?

— Я простежу, — пообіцяла мама.

Опісля так воно й сталося. То мені щось заважало дійти до школи. То, коли одного разу таки дійшов, там справді було зачинено. То було вже й відчинено, так я аж у школі вгадав, що забув дома гроші… Кінчилося все тим, що одного разу мама сама пішла до школи й купила мені підручники.

Підручники навели мене на думку і про новий портфель. Я сказав мамі:

— Мій старий портфель уже нікуди не годиться. Треба новий купити.

— Знову портфель? — здивувалася мама. — Ми ж тобі купили весною!

— Ну то й що?.. — заперечив я примхливо. — Он у Павки новий. І в Маринки… А я буду з старим ходити?..

— Ану покажи твій портфель! — уже розсердилась мама.

Я миттю кинувся у свою кімнату, витяг з шухляди портфель. Він справді був ще непоганий, тільки трохи потерся та трохи відпоролась одна верхня кишенька. Але я, не довго думаючи, рвонув шкіру і зробив таку дірку, щоб її вже не можна було залатати.

— Ось дивись… — показав я мамі. Вона покрутила портфель у руках.

— Справді… Коли ж ти встиг?.. Просто горить у тебе все!

Я мовчав, бо вже знав, що новий портфель у мене буде напевне.

Портфель мені купили.

Я пообгортав білим папером та поскладав у нього книжки.

9. ЗНОВУ ДВІЙКА

Коли першого вересня ми прийшли до школи, я твердо вирішив учитись тільки на «відмінно» і «добре». Мені хотілося з першого ж дня показати, що я вже не той, яким був минулого року. Всім показати: і мамі з татом, і Євграфові Євграфовичу, і Марії Степанівні, і всьому класові.

Хоч ще влітку ми з Ільком домовились, що сядемо на одній парті, тепер я вирішив, що мені краще сісти знову з Маринкою. Вона добре вчиться, не пустує на уроках, а біля неї і я поводитимуся спокійніше та уважно слухатиму вчителів.

Правда, минулого року Маринка заявила, що вона більше не хоче зі мною сидіти, але, може, вже забула ту розмову. Про всяк випадок я сказав:

— Маринко, я знову сяду з тобою…

Вона гостро зиркнула на мене, мовляв, хіба ти забув, що я тобі сказала?..

За літо Маринка дуже змінилася. Вона й раніше виділялася серед інших дівчат нашого класу, а тепер і зовсім стала красунею. Ні в кого з дівчат я ще не бачив таких чорних неспокійно-рухливих брів, як у неї, таких товстих кіс з червоними бантами на кінцях, а особливо таких великих блискучих очей. Коли вона дивиться на тебе, то навіть її погляд трудно витримати.

Ось і зараз вона так глянула на мене, що я мимоволі опустив очі. Але сказав:

— Не бійся, не пустуватиму…

— А я й не боюсь, — незалежно відповіла Маринка. А потім таки погодилась: — Гаразд, сідай зі мною. Але, якщо заважатимеш, відсаджу.

Коли б вона тільки знала, як я їй вдячний! Ти, Маринко, швидко переконаєшся, що я теж хочу бути хорошим учнем. І таки буду, буду!