Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 70

Але додому йти не хотілось.

Ми тільки забігли в двір, щоб залишити в сараї велосипед та футбольний м'яч, і пішли блукати по місту.

Може, хто й не розуміє принади отих блукань по місту без будь-якої мети, але такій людині треба тільки поспівчувати!.. Ідеш собі і знаєш, що тобі нікуди не треба поспішати, що тобою ніхто не цікавиться, що ти можеш повернути в оцю вулицю, а можеш і в оту, можеш постояти біля кінотеатру, подивитись рекламні кадри з нового фільму, можеш заглянути в освітлене вікно й подивитись, що робиться в зовсім незнайомій кімнаті, можеш натиснути кнопку дзвінка і втекти за ріг, поки господар вийде на дзвінок, словом, ти можеш віддаватися всім утіхам вільного, незалежного життя.

Коли я прийшов додому, гостей у нас уже не було. Тато і мама міцно спали.

8. МОЇ КАНІКУЛИ

Так почались мої літні канікули.

Настали безхмарні дні.

Правда, час від часу у моє безжурне, привільне життя втручався тато. Він викликав мене до себе в кабінет і лаяв за неробство, за те, що я живу, як «бур'янина», тільки їм, сплю та гуляю і нічого корисного не роблю. Він знову брав за приклад себе, розповідав, як одночасно учився і працював, як став людиною, а я, слухаючи його з скорботним лицем, ждав, коли він закінчить, щоб бігти на вулицю.

З мамою у нас іноді відбувалися лише коротенькі розмови.

Ти сьогодні хоч що-небудь читав?

— Читав. Ось дивись… — І я показував книжку, розгорнуту тижнів зо два тому на сімдесятій сторінці.

— Ну, почитай ще трохи, а тоді вже й підеш гуляти.

— Гаразд, ма… — відповідав я і першу половину її наказу одразу ж забував, а другу неодмінно виконував.

Якось мама сказала:

— Ти б сходив у школу, може, там уже підручники продають.

— Давай гроші, сходжу, — одразу ж погодився я.

І таки справді пішов. Але до школи не дійшов. Тільки-но повернув за ріг, як назустріч Ілько.

— Ти куди?

— У школу, підручники купувати. Ходімо разом.

— А чого спішити? Нікуди ті підручники не дінуться. Там на кожного присилають, коли завгодно взяти можна. Ходімо краще бичків ловити. Зараз здорово бички ловляться.

Чи міг я довго вагатись? Звісно ж, що не міг! І ми повернули до моря.

Бички ловились добре, Ілько не збрехав. Ми їх натягали чималенько. Але що ж мені скаже мама, коли я їй замість підручників бички принесу?..

— А що ж тут такого? — здивувався Ілько. — Неси бички. Твоя мама переконається, що ти не просто байдики бив, а діло робив. А підручників, скажи, ще немає.

Мама справді зустріла мене радісним сплеском рук.

— Де це ти стільки риби взяв?

— Наловив, — відповів я гордо.

На мить її обличчя захмарилось, вона побачила, що у мене в руках, крім бичків, нічого немає.

— А підручники купив?

— Ні, школа була закрита, — відповів я невинно.

— Ти ж навідуйся.

Я пообіцяв навідуватися, і ми заходилися чистити бички.

Тата ми зустріли великою мискою ще гарячої пахучої риби. Риби, звісно, у нас завжди було вдосталь, бо тато ж — директор рибкомбінату, але ця була особливо смачна, бо наловив її я. Тато сказав, що «риба любить воду», і мама поставила перед ним графинчик з горілкою. Вечеря пройшла у нас дуже весело. Була тільки одна неприємна мить, коли мама ні з того ні з сього згадала: