Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 54

На палубу вийшов доктор Раск, як завжди, спокійний, підтягнений, з охайно зачесаним волоссям, з пенсне на орлиному носі.

— Як справи, сер? — запитав його Загорський.

— Усе гаразд. Днів за два хворий, можливо, прийде до пам'яті.

— Ви вірите в це, докторе? — пильно подивився на нього Загорський.

— Я впевнений, сер!

Загорський зітхнув.

Десь за годину до професора завітав Жозеф Браун, пригостив його сигарою і, смикаючи себе за пожовклі від тютюну вуса, запитав:

— Які будуть вказівки, професоре?

— Я вас не розумію, капітане, — знизав плечима Загорський.

— Які ваші плани надалі? — пояснив капітан.

— У нас з вами спільна мета.

— Абалула? — підвів брови. Браун. — Так, Абалула!

Жозеф Браун клацнув запальничкою, відкусив кінчик сигари й, прикуривши, сказав:

— Яка ваша думка про перший етап дослідження? Ми зіткнулися з цією бісовою перешкодою і мало не стали її жертвою. Однак вам пощастило зробити деякі спостереження. Ви весь час були на посту. Нерви у вас, як корабельні линви. Сподіваюсь, ви вже знаєте причини виникнення цієї клятої перешкоди? Хто це жартує з нами?

Загорський дивився на ліве вічко обертового приладу й слухав Брауна. Коли капітан замовк, Загорський повернув до нього голову:

— Ні, капітане, я поки що не з'ясував, що то воно за сили діють тут. Усе це дивне, дуже дивне! Та ще й буря перешкодила нам уважно й всебічно вивчити це явище! Багато дорогоцінного часу ми змарнували на різні чвари…

— Але ж ви маєте якісь припущення? — заперечив Жозеф Браун.

— Ні! — урвав його Загорський. — Для мене ця загадка лишається нерозв'язаною!

— Ми зробимо ще одну спробу! — кивнув головою капітан. — Погода сприятлива, ніщо не передвіщає різких змін! Отже, вперед на північ!

Козирнувши, він квапливо пішов до капітанського містка.

Незабаром у гучномовці залунав голос: Жозеф Браун давав розпорядження щодо швидкості й курсу корабля.

… На небокраї з'явилися перші вісники життя в океані — кити, що випускали вгору гарні фонтани води. Корабель вийшов із мертвої зони Абалули. Поява китів наче пробудила матросів, повернула їм бадьорість. Вільні від вахти матроси повиходили на палубу. Між ними відразу ж зав'язалися жваві суперечки.

Над кораблем уже не здіймалися білі гребені хвиль, не чутно було лютих поривів вітру. Люди відпочивали, немов оце допіру звільнилися з прірви. Повітряний термометр показував тридцять два градуси в тіні. Поряд з кораблем пролетіли два альбатроси і велетенський чорний буревісник. На палубу впало кілька летючих риб. Пропливли дві морські черепахи; їхні голівки коливалися ритмічно, наче маятники. На поверхні води гойдалася гігантська медуза, схожа на гарний прозорий гриб. Невдовзі вода в океані стала яскраво-зеленою. Корабель увійшов у зону, багату на фітопланктони.

Ще не минули цього зеленого «пасовиська», як матроси помітили стадо зубатих китів — червоношкірих морських ссавців, з короткими широкими щелепами, довгими гострими зубами та білими патлами над очима. Морські хижаки, які жорстоко знищують тюленів, моржів і навіть маленьких китів, поспішали на південь: мабуть, зачули багату здобич.