Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 46

Акула люто засичав, штовхнув Гріна в спину, і той гепнувся на підлогу.

«Що все це означає?» — здивувався професор.

Акула визивно кашлянув і сплюнув.

— Сер, я не винний! — знову долинув писклявий голос Педро Гріна.

— Звичайно, не винний! — кинув йому Акула. — Винний його вченість — болгарський професор.

— Не мели дурниць, Шнайдере! — попередив Акулу вартовий.

Акула розлючено сіпнув головою.

— Він веде нас на неминучу смерть!

— Ми пливемо слідом за Ліпманом!

— За Ліпманом! — повторив хтось із заарештованих.

— Замовкніть! — підступив до них вартовий.

Педро Грін вискочив з-під ніг у Акули й поповз до Загорського.

— Я стрілятиму, Гріне! — попередив його вартовий.

— Мене обдурили! — квилив прищавий Педро Грін. — Навіщо я ступив на цей корабель?

Вартовий нахилився й відштовхнув Педро Гріна на місце.

— Я тебе продірявлю, чуєш?

— Премудрий професоре, поверніть корабель назад! — знову буркнув Акула. — Ми йдемо на неминучу смерть!

— Слідом за Ліпманом… — вереснув Педро Грін.

Загорський не стримався, ступив кілька кроків уперед:

— Хіба вам відомо, як загинув Ліпман?

Запанувало мовчання.

— Ліпмана вбив один з отаких, — Загорський показав рукою на Акулу. — Максе Шнайдере, може, ви знаєте, хто саме?

Усі підозріливо подивилися на кремезного німця. Акула сполотнів і стояв, проковтнувши язика.

— Ліпман постраждав не на Абалулі, — вів далі Загорський. — Хтось подбав про те, щоб відправити його на морське дно!

— У вас точні дані, професоре? — дошкульно кинув Акула.

— Ви про це знаєте не гірше за мене!

— Ні, я вперше чую…

— Тоді чому ви так боїтеся негра?

— Негра? — знову сполотнів Акула.

— Так, містере Шнайдере, негра! Може, ви з ним не знайомі?

Акула робив зусилля опанувати себе. Чоло йому зросили краплини поту.

— Акуло! — підскочив до нього Педро Грін. — Ти що, занімів? Як ти мовчиш, то я не буду мовчати! Я не хочу йти слідом за капітаном Ліпманом…

Прудким ударом Шнайдер звалив його на палубу…

* * *

Довкола панувала тиша, напружена тиша. Джеймс Лабала сидів, за звичкою, підібгавши під себе ноги, й дивився на моток линв, де лежав зв'язаний мотузкою Акула, люто вирячивши червоні очі. Так, Лабала не помилявся. На безлюдній пристані саме цей німець, і ніхто інший, зустрічав тоді Одноокого.

Палубою бігли вахтові матроси, задраювали люки; втомлено торохкотіли двигуни корабля. Знову запрацював локатор. Черговий радист пильно обстежував водний простір. У гучномовцях раз по раз лунав капітанів голос.

Два супутники, до яких моряки вже звикли, незмінно супроводжували корабель. І ніхто вже не сумнівався в тому, що ці темні цятки — не кити, не кашалоти й ніякі інші морські велетні. Тепер матроси гадали, що саме так уважно стежить за кожним рухом експедиції: чи то підводні човни, а чи якісь інші розвідувальні пости? Та, здається, вони вже з усім начебто змирилися. І лише Фенімор Кріпс ще й досі непокоївся, що ці таємничі супутники зруйнують його плани. Однак і він так-сяк звик до них. Відколи надійшло повідомлення про те, що невидимий бар'єр виник і навколо острова, який належить конкурентам, Кріпсові нерви заспокоїлись, бо відтепер обидва суперники перебували в однаковому становищі. Нині постала інша проблема — кому з конкурентів першому пощастить перебороти цю загадкову перешкоду й доставити на суходіл дорогоцінну руду.