Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 39

— Хедо, йди-но сюди! — покликав він алжірця.

Кульгавий лаборант підійшов до нього, блідий, наче мрець.

— Візьми, будь ласка, пробу води з моря.

Коли Бен Хеда повернувся на капітанський місток з пробою води, Абдул Хамід не витримав і закричав:

— Я, здається, збожеволію!

— Побережи свій розум, Хаміде! Він тобі ще згодиться! — присадив його Загорський.

Абдул Хамід тримався рукою за голову й, широко розплющивши очі, дивився на воду. У воді з шаленою швидкістю крутилися сотні тоненьких, схожих на металеві стружки, фіолетових, лілово-синіх, жовтогарячих і золотаво-червоних кіл, що сліпуче спалахували на сонці.

— Жозефе Брауне! — гукнув Загорський. — Капітане!

Велетенська ведмежа постать старого моряка знову зникла.

— Жозефе Брауне, де ви?

— Я тут, професоре.

— Але ж я вас не бачу!

— Я вас теж не бачу!

— Ви не спите?

— А ви?

Загорський стояв, заклякши на місці, і чув знайомі важкі капітанові кроки, його сухий кашель. А коли той підступив до професора зовсім близько, Загорський розгублено скрикнув:

— Чому ви так дивитесь на мене?

— Бо я нічого не бачу!

— А я вас уже бачу.

Жозеф Браун відчув дотик чиєїсь руки й здригнувся.

— Привид!

— Це я, сер! — озвався Загорський.

— Якась містифікація! — засміявся Браун.

— Значить, я вас бачу, а ви мене — ні! Оце і є світлова гра!

За мить блиск згас. Вони присіли. Жозеф Браун пригостив Загорського сигарою. Курили мовчки. Нарешті Браун втратив терпіння:

— Чим усе це можна пояснити?

— Якщо вірити теорії океанографа Мерея, то наш організм на якусь мить залишився без гемоглобіну і ми стали прозорі! Саме тому прозора переважна кількість тварин, що живуть під водою. Ми розрізняємо їх тільки з маленьких чорних оченят!

Жозеф Браун помацав свій опуклий живіт.

— Вони абсолютно безбарвні?

— Ми стали схожі на Уелсових героїв!

— Уелсових?

— На його думку, видимість залежить від того, як діють видимі тіла на світло.

— Облиште ці жарти, сер! Я вас запитую, чи бачив ці кола Ліпман? Його матроси теж ставали невидимі?

— Про це в радіограмах не згадується!

— Значить, тут якесь нове явище?

Загорський щось згадав, схопив Жозефа Брауна за руку, і вони збігли сходинками вниз. Проба води все ще стояла біля дверей апаратної. Жозеф Браун зазирнув у воду, і його обличчя спохмурніло. Вода була зовсім спокійна, а в ній вирували барвисті кола, наче стрічки в руках у фокусника.

ПЕРШЕ ЗІТКНЕННЯ З НЕВИДИМОЮ СИЛОЮ

Загорський відпочивав у ліжку, коли в двері каюти тривожно постукали. Лабала дивився в ілюмінатор. При першому ж ударі в двері він підхопився, його рука сіпнулася назад, і за мить у долоні блиснув пістолет.

— Бама, хто це?

Загорський відкинув ковдру.

— Хто стукає?

— Відчиніть, сер! — упізнав Загорський голос алжірця.

Вен Хеда гарячково стукав у двері. Загорський повернув ключ замка, і в каюту вскочив Вен Хеда.

— Сер, на кораблі заколот!

— Заколот? — пильно глянув на нього професор.

— Так, я чув це на власні вуха!

— Від кого?

— Я чув, як розмовляли між собою Грін з Акулою.

Загорський почав швидко вдягатися.

— І що ж вони казали?

— Що не бажають іти на неминучу смерть!

— Ммм-так, — промимрив спохмурнілий Загорський.