Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 37

* * *

Після раптового струсу корабля все пішло шкереберть. Стрілки годинників стали рухатись повільніше, крім стрілок кишенькового годинника штурмана, механізм якого був схований у незвичайному японському футлярі з подвійним вічком. Сигнальна лампа радіолокатора згасла. Динамо для лабораторних робіт розмагнітилось. Попавши в зону загадкового випромінювання, вийшов з ладу радіолокатор. Що ближче підходив корабель до острова, то дужче розпливалося зображення на екрані. Всі спроби Абдула Хаміда відрегулювати зображення променевої трубки були марні.

Коли Загорський увійшов до апаратної, асистент доповів:

— Обидва електромагнітні поля схожі між собою!

— Дуже прикро, Хаміде!

— На мою думку, треба шукати шляхів, щоб зупинити загадкове випромінювання.

— Але ж ми маємо справу не із звичайним електричним полем і, очевидно, неспроможні зупинити його. Про це свідчить дірка в металевій пластині!

Абдул Хамід тяжко зітхнув.

— Діється щось дивне, професоре. Магнітна стрілка компаса показує протилежний напрямок! Це, скажімо, у фізиці допустиме. Можна пояснити навіть звукові й світлові сигнали, зафіксовані осцилографом. Але що воно за поштовхи, які підкидають корабель, звідки взялися фосфоресценція і срібляста смуга?

Цю мить до апаратної вбіг задиханий Жозеф Браун. Він одвів професора в куток і пошепки сказав:

— Знову з'явилися таємничі супутники!

— Зрозуміло, сер.

— Здається, ці кашалоти вилиті з чистого металу! — додав Жозеф Браун.

— Я теж так думаю.

Тра, тра, тра-тра! Тра, тра, тра-тра! — почувся сигнал.

Загорський різко обернувся.

Тра, тра, тра-тра! Тра, тра тра-тра! — долинуло знову.

— Кашалоти подають голос! — Загорський показав очима на прилад.

Абдул Хамід у сотий раз пробував очистити екран радара, але марно. Загорський пильно подивився на свого асистента — той останнім часом дуже змарнів, на обличчі в нього проступили вилиці.

Жозеф Браун, переступивши з ноги на ногу, нетерпляче запитав у професора:

— Я чекаю ваших розпоряджень, сер.

— На кораблі не я господар, — відказав Загорський.

— А щодо курсу? Швидкості?

— Не змінювати!

Жозеф Браун вийшов.

— Ех, Хаміде, — зітхнув Загорський. — Противник таки ошелешує нас.

Професор сказав про «противника» жартома. Він мав на увазі невідомого творця таємничого випромінювання, яке щоразу руйнувало всі їхні плани й ставило перед ними нові загадки.

Хамід замислено мовчав.

— Може, ми маємо справу з керованою термоядерною реакцією? — вів далі професор.

Асистент здивовано глянув на нього.

— Ви припускаєте навіть таке?

— Нас ніщо не повинно дивувати.

— Професора запрошують на місток! — передав гучномовець.

— Професора — на місток!

— Жозеф Браун викликає професора!

Загорський спантеличено глянув на мікрофон.

… Жозеф Браун був схвильований. Професор ні про що його не розпитував: піднявшись на місток, він завмер на місці й прикипів очима до моря. Над водним простором мерехтіли величезні кола. В них заломлювалися сонячні промені й вигравали яскравими барвами веселки.

Це незвичайне явище вкрай спантеличило професора. Величезні мерехтливі кола на воді оберталися, наче колеса велосипеда.