Читать «Варіант №1. На альпійській верховині» онлайн - страница 140

— Я знаю те, що — здається мені — знаєте й ви, містер Кларк. Він давно утік з Болгарії, спочатку працював на англійців, потім на західних німців. Мене особисто ніколи не полишало враження, що людина, яка так легко може міняти своїх політичних друзів, напевно, зв'язана з болгарами. Кепсько лише, що це відчуття я не можу довести переконливими аргументами. Розмови такого плану я не раз чув серед болгарських емігрантів.

— А чому ви досі не поділилися зі мною вашими підозрами?

— Бо мені бракує аргументів, щоб підкріпити їх, і, коли я помилюсь, може вийти наклеп, а крім того, — оце ми вперше говоримо про Чавданова.

Він помовчав й урочисто проказав:

— Тепер ви маєте аргументи для підтвердження ваших підозр.

— Як вас розуміти?

— Цієї ночі Чавданов виїхав до Болгарії…

— Виїхав?! Може, ваші відомості…

— Тодоринов, хіба ви досі не зауважили, що коли я щось стверджую, то лише на підставі точних відомостей? Саме так, виїхав. Учора по обіді він навантажив дещо з меблів у вагон, записаний на інше ім'я, і вночі зник разом з дружиною й сином. Уже проминув прикордонний пункт. Чи не допомогли б ви мені зрозуміти, що це все означає?

— Коли так…

— Що це за «коли»! — нервово заперечив він, різко повернувшись до мене. — Вибачте, я збуджений, і тому мій тон… Прошу, продовжуйте.

— Кажу «коли», бо, попри дотеперішні підозріння, ваше повідомлення для мене — як грім з ясного неба. Ця втеча може мати тільки одне пояснення: страх перед викриттям, бажання випередити наші дії.

Мені здалося, що він, хоч і чекав такої відповіді, хотів почути якесь інше пояснення, не таке категоричне, немов безапеляційний присуд, що допускало б інше тлумачення. Кларк стояв за своїм письмовим столом і похитувався всім тілом. Він дуже довго мовчав, і я, подумавши, що мені слід вийти, злегка кахикнув. Кларк обернувся до мене.

— Ви казали, що в неділю збираєтесь до моря?

— Так.

— Чи можу я попросити відкласти поїздку на кілька днів?

— Звичайно, якщо ви гадаєте, що це потрібно.

— Ні, просто прошу вас у суботу по обіді виїхати разом у Гарміш. Разом з Мері зробіть таку радість таткові Кларку. Мені хочеться на два-три дні залишити службу, але мати поряд близьких людей, щоб нікого було боятись і чути дружнє слово.

— Я готовий, але слід було б попередити Мері.

— Не турбуйтесь, я вже говорив із нею.

— Тоді все гаразд.

Виходячи з його кабінету, я думав, що справді все гаразд — один з головних пунктів нашого з Насо плану успішно здійснено.

Не знаю, якими були останні розмови мого тезка з Чавдановим. Можливо, все йшло нормально а може, справа дійшла до погроз, важливо тільки, що вся родина зараз уже в Болгарії.

Цей несподіваний від'їзд міг мати тільки одне пояснення: від самого початку чи згодом — це, зрештою, не мало вирішального значення — Чавданов працював на болгарську розвідку, він передав інформацію про фінансування Центральним розвідувальним управлінням товариства «Схід — Захід» і студентських організацій. І, близько зв'язаний з Кларком, передав, мабуть, не тільки цю інформацію. Останнім часом почав розуміти, що навколо нього затягується зашморг і, щоб уникнути викриття й арешту американцями, визнав за краще покласти край своїй кар'єрі на чужині.