Читать «Варіант №1. На альпійській верховині» онлайн - страница 141

Інакше кажучи, Кларкові стало ясно, хто виносив секретну інформацію з його бюро — не Тодоринов, а Чавданов, і якщо його страх перед іноземними агентами не зник цілком, то принаймні вже не був таким, як протягом останніх тижнів. Стало зрозуміло, чому провалилась історія з болгарським «відповідальним працівником», що збирався осісти в Арені, хто передав і іншу інформацію.

Перша фортеця впала тої ночі, коли я прокинувся в ліжку Дейвіс.

Із зникненням болгарського «втікача» й раптовим від'їздом Чавданова впала й друга. Навіть якщо Чавданов не зробить жодних заяв про дотеперішнє життя, навіть якщо присягатиметься людям Кларка, що не зраджував його, ніхто вже не віритиме йому, і сумнів, а точніше, упевненість, що він служив комуністам, супроводжуватиме його до смерті.

Я сказав — мені здалося, що впала й друга фортеця, — бо ще боюся бути категоричним.

Гарміш й Абзеє — гірські курорти, де відпочиває переважно інтелігенція. У підніжжі Альп серед соснових лісів розкидані одно-, дво- і триповерхові котеджі, і більшість приїжджих воліє жити в них, а не в галасливих містечках. Ми з Мері найняли кімнату в одному такому будиночку, а коли через кілька годин з'явився Кларк, він наполіг, щоб ми перебралися на Цугшпіц, де, переконував він, будемо, як за воротами святого Петра. Справді, коли дивитися знизу, хмарки над верховиною нагадували німб над головою святого.

Реклама стверджує, що туди веде одна з найдовших у світі канатних доріг. У кабіну набивається до двадцяти душ, плече до плеча, спина до спини. Ми з Мері спостерігали, як кабіна повзе майже вертикально вгору, прослизуючи на десять-двадцять метрів над голими іклами скель.

Увесь цей час Кларк рахував унизу озера чи протилежні вершини, курортні містечка й пояснював, що й до чого — справжній тобі балакучий альпініст, щасливий, що зумів витягнути в гори дві канцелярські душі. Дейвіс ахкала, навіть сплескувала руками. І я теж вдавав, що захоплений видовищем, але мене не полишало відчуття, що стерегтись лисиці треба саме тоді, коли вона видається найлагіднішою.

Може, мої підозріння й марні, але що ж удієш, коли все моє життя над прірвою!

Кабіна канатної дороги підняла нас майже на самісіньку вершину, де нові рекламні плакати пояснили, що тут ми знайдемо одне з чудес високогірного будівництва. Усе навколо нагадувало ярмаркову колотнечу. Ні я, ні Мері не любимо такі юрмища, і нам хотілось якнайшвидше влаштуватись у готелі, але Кларк не поспішав. З незвичайною балакучістю він знайомив нас з усім навколо, частував нас чимось, що — як на справжньому ярмарку — пропонували кіоски.

Ми спустилися на кілька сот метрів нижче й влаштувались у готелі. Я взяв «люкс», за який довелось заплатити вдвічі дорожче, ніж за звичайний номер, але мене заспокоювало лише те, що ми залишимось тут на два-три дні.

І тут, тільки-но зайнявши свій номер, Кларк показав себе захопленим і невтомним альпіністом. Я зазирнув у ресторан, походив перед готелем, залишив Мері перевдягатись і вийшов. Кларк зустрів мене докором — тут не можна сидіти в кімнаті, треба дихати до нестями цілющим гірським повітрям, адже три тисячі метрів — це вам не жарт. Мало не показав мені, як треба дихати гірським повітрям. Але не витримали й кількох хвилин надворі — хоч була друга половина липня, дув різкий вітер, який доносив, здавалось, аромат снігу.