Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 472

Ерагон підійшов і став поруч із Рораном:

— Бірджит, навіщо ти це робиш? Чому саме зараз? Чи не могла б ти пробачити йому й дати старим ранам спокій?

«Хочеш, я її з’їм?» — спитала Сапфіра.

«Не тепер».

Бірджит не звернула уваги й на Вершника — її погляд був прикутий до Рорана.

— Мамо, — покликав Нолфаврел, смикаючи її за спідницю, та вона не озирнулась.

Тоді вперед вийшла Насуада:

— Я знаю тебе, — сказала королева. — Ти билася разом із чоловіками під час війни.

— Так, ваша величносте.

— І чим же завинив перед тобою Роран? Він не раз проявляв себе як чудовий воїн, і я була б надзвичайно засмучена, якби втратила його.

— Він та його родина винні в тому, що солдати вбили мого чоловіка… Разак з’їв їх, ваша величносте… Він з’їв їх і висмоктав мозок з їхніх кісточок… Я не можу цього пробачити…

— Але в тому не було провини Рорана, — твердо мовила Насуада. — Це безглуздо, і я забороняю тобі…

— Ні-ні,— мовив Ерагон, хоч йому й не хотілося цього казати. — За нашими звичаями, вона має право вимагати криваву ціну від будь-кого, хто винен у смерті Квимбі.

— Але це не була провина Рорана! — скрикнула Катріна.

— Була, — сказав Роран глухим голосом. — Я міг би повернутися до солдатів. Я міг би відвести їх геть. Або напасти… Але я цього не зробив. Я сховався, і Квимбі помер, — він глянув на Насуаду. — Цю справу ми повинні вирішити між собою, ваша величносте. Це справа честі, так само, як випробування довгих ножів.

Насуада насупилась і зиркнула на Ерагона. Той кивнув, і королева неохоче відступила назад.

— Що це буде, Міцний Молоте? — спитала Бірджит.

— Ерагон і я вбили разака в Хелгрінді,— сказав Роран. — Хіба цього не досить?

Бірджит заперечно похитала головою:

— Ні.

Роран помовчав, м’язи на його шиї напружились:

— Це справді те, чого ти хочеш, Бірджит?

— Так, справді.

— Гаразд, тоді я віддам свій борг.

Роран іще не встиг договорити, як Катріна скрикнула й кинулась між ним і Бірджит, усе ще тримаючи на руках маля:

— Я не дозволю! Ти його не отримаєш! Не зараз! Не після всього, через що ми пройшли разом!

Обличчя Бірджит було, мов кам’яне, і вона не зробила жодного руху, щоб відступити. На лиці Рорана так само не здригнувся жоден м’яз, коли він легенько схопив Катріну за талію й, піднявши без видимих зусиль, поставив її вбік.

— Потримай її, гаразд? — сказав він Ерагону холодним голосом.

— Роране…

Міцний Молот байдуже глянув на нього й повернувся назад до Бірджит.

Ерагон схопив Катріну за плечі, щоб вона не побігла за Рораном, і безпорадно зиркнув на Арію. Вона поглядом показала на свій меч, але Вершник заперечно похитав головою.

— Пусти мене! Пусти! — кричала Катріна. Дитя на її руках заплакало.

Не зводячи погляду з жінки, що стояла перед ним, Роран розстебнув пояс і кинув його на землю разом із кинджалом та своїм молотом, що його один з варденів знайшов на вулицях Іліреї невдовзі після смерті Галбаторікса. Потім Роран розстебнув сорочку й оголив волохаті груди.

— Ерагоне, зніми з мене охоронні чари, — сказав він.

— Я…

— Зніми їх!