Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 471

Орик довго мовчав, пильно вдивляючись у свою бороду.

— Якби ти, — мовив він нарешті,— запитав про це в будь-кого з тих грімстборіт, що були до мене, то вони б напевно сказали «ні». Якби ти спитав мене до того, як ми вторглися в Імперію, я б теж сказав «ні». Але тепер, після того, як ми билися пліч-о-пліч з ургалами й на власні очі бачили, які ми безпорадні перед Мертагом, Торнаком, Галбаторіксом і тим чудовиськом Шруйканом… я почав думати інакше, — він підвів очі й глянув з-під кудлатих брів на Ерагона: — Це може коштувати мені корони, але від імені кнурланів я погоджусь — заради їхнього власного добра, навіть якщо вони й не зрозуміють цього.

Ерагон знову відчув гордість за свого зведеного брата Орика.

— Дякую тобі,— сказав він.

— Мій народ ніколи не хотів цього, — відповів Орик, — але я вдячний тобі за це. Коли ми дізнаємось?

— За кілька днів. Щонайбільше за тиждень.

— Ми щось відчуємо?

— Можливо. Я спитаю Арію. У всякому разі, я знову зв’яжуся з вами, як тільки це буде зроблено.

— Гаразд. Тоді поговоримо пізніше. Щасливої подорожі й міцного каменю, Ерагоне.

— Нехай Хельзвог наглядає за вами.

* * *

Наступного дня вони залишили Ілірею.

Це була приватна подія, без жодних фанфар, що дуже тішило Ерагона. Насуада, Джормандер, Джоуд та Елва зустріли їх за південними воротами міста, де Сапфіра й Фірнен сиділи поруч, притиснувшись головами одне до одного, поки Ерагон та Арія готували свої сідла. Роран і Катріна прибули на кілька хвилин пізніше: Катріна несла закутану в ковдру Ізміру, а Роран — два пакунки з ковдрами, харчами та іншими припасами, підвішені через плече. Міцний Молот віддав свої пакунки Арії, і вона прив’язала їх поверх сідельних сумок Фірнена.

Потім Ерагон і Сапфіра сказали своє останнє «прощавай», що було для Ерагона важче, ніж для Сапфіри. Але сльози стояли не тільки в його очах — Насуада й Джоуд так само схлипували, коли обнімали його й бажали йому та Сапфірі всього найкращого. Насуада попрощалася також із Рораном, іще раз подякувавши йому за допомогу в боротьбі з Імперією.

Аж раптом, коли Ерагон, Арія, Роран і Катріна вже збиралися сідати на драконів, вони почули жіночий голос:

— Агов, стійте!

Ерагон завмер, занісши ногу, щоб залізти на праву передню лапу Сапфіри. Він повернувся й побачив Бірджит, яка бігла до них від воріт міста. Сіра спідниця розвівалася на ходу, а її малий син Нолфаврел біг за нею з безпорадним виразом на обличчі. В одній руці Бірджит тримала оголений меч, а в другій — круглий дерев’яний щит.

В Ерагона похололо всередині.

Охоронці Насуади вийшли вперед, щоб перехопити жінку, але Роран не дав цього зробити:

— Нехай вони пройдуть! — крикнув Міцний Молот.

Насуада дала знак охоронцям, і вони відійшли вбік.

Бірджит стрімкою ходою наблизилася до Рорана.

— Бірджит, будь ласка, не треба, — сказала Катріна низьким голосом, та жінка не звернула на неї жодної уваги. Арія дивилася на них, не зводячи погляду й тримаючи руку на мечі.

— Міцний Молоте, — мовила Бірджит, — я казала, що помщуся тобі за смерть мого чоловіка. І ось тепер я прийшла, щоб заявити про своє право. Ти будеш битися зі мною чи сплатиш свій борг?