Читать «Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)» онлайн - страница 485
Орест Субтельний
Налякана перспективою втрати пастви в умовах зростання національної свідомості, Російська православна церква в Україні в січні 1990 р. змінила назву і перетворилася на Українську православну церкву. Однак навесні в неї з’явився новий суперник у боротьбі за душі віруючих — Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), яка після заборони 1930 р. діяла за кордоном і тепер відновлювалась в Україні. У червні священики приблизно 1650 парафій, які відійшли від Московського патріархату, обрали патріархом лідера УАПЦ за кордоном Мстислава Скрипника. У жовтні, після 46-річної відсутності, він повернувся до Києва.
Відродження релігійного життя мало й певні негативні риси, насамперед це відновлення давньої ворожнечі між греко-католиками і православними. Між ними почалися сутички, які набули особливо запеклого характеру в західних регіонах, де церковні громади часто розколювалися з приводу того, залишатися православними чи повертатися до католицизму. Масла у вогонь додала проблема розподілу церковного майна. Незгода зростала і серед 35 млн православних України: якщо одні бажали залишитися в контрольованій Москвою Українській православній церкві, то інші обирали УАПЦ. Навіть прихильники першої розділилися. Київський митрополит Філарет навесні 1992 р. розірвав з Москвою і проголосив себе головою Київського патріархату Української православної церкви. Незважаючи на те, що його підтримали Леонід Кравчук і український парламент, тільки 350 парафій визнали себе його підлеглими. Одночасно більшість українських православних — 30 єпископів і 5 тис. парафій — визнали новообраного митрополита Володимира, який і очолив Українську автономну церкву (колишню Російську православну церкву в Україні). Як би там не було, плюралізм став фактом життя і в релігії.