Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 114

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що 1 липня 2003 р. слідчий Цюрупинського РВ УМВС України в Херсонській області виніс постанову про притягнення як обвинувачуваних Н.І. та Н.Е. за ч. 3 ст. 289. ч. 2 ч. 189 КК. 15 липня 2003 р. було оголошено розшук обвинувачуваних, а 18 січня 2004 р. їх затримали на території Російської Федерації.

Дані долучених до матеріалів справи клопотань про видачу Н.І. та Н.Е. свідчать, що з таким проханням українська сторона зверталася до правоохоронних органів Російської Федерації у зв'язку із необхідністю притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності лише за незаконне заволодіння транспортним засобом Ф. і вимагання грошей у К., тобто за ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 189 КК. Це клопотання української сторони було задоволено Генеральною прокуратурою Російської Федерації.

Кримінальна справа стосовно Н.І. та Н.Е. за ч. 2 ст. 187 КК щодо епізоду розбійного нападу на Ф., як видно зі змісту долученої до справи постанови слідчого, була порушена 12 лютого 2005 р. і в клопотанні про видачу Н.І. та Н.Е. про це не йшлося.

За таких обставин суд першої інстанції, засудивши Н.І. та Н.Е. за ч. 2 ст 187 КК, вийшов за межі відповідної домовленості між Російською Федерацією та Україною, допустивши порушення згаданої Конвенції.

Із урахуванням викладеного як вирок суду першої інстанції, так і ухвали апеляційного та касаційного судів щодо Н.І., а також в порядку ст. 395 КПК щодо Н Е., в частині їх засудження за ч. 2 ст. 187 КК підлягають скасуванню, а провадження у справі в цій частині — закриттю.

По-четверте, якщо особа була видана, але із застереженням, що вона не може бути притягнута до відповідальності за наявності таких кваліфікуючих ознак, як повторність чи рецидив, оскільки за законодавством запитуваної держави ці злочини не мають таких ознак (наприклад, у КК РФ відсутня така кваліфікуюча ознака, як повторність), то в цьому випадку особа не може бути засуджена в Україні за повторне вчинення злочину або за рецидив злочинів. Отже і тут ознаки множинності злочинів є відсутніми.

Показовою у цьому відношенні є наведена нижче кримінальна справа, за якою, крім іншого, вирішувалося питання про наявність у вчиненому ознак повторності злочинів.

Вироком апеляційного суду Луганської області від 1 липня 2005 р. Г. визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 357; ч. 3 ст. 357; ч. 2 ст. 358; ч. 3 ст. 358; ч. 5 ст. 185; ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України.

У клопотанні заступника Генерального прокурора України порушувалось питання про зміну вироку апеляційного суду щодо П., виключення з вироку вказівки суду про визнання винним та засудження Г. за частинами 2, 3 ст. 357, частинами 2, 3 ст. 358 КК України, перекваліфікацію його дій з ч. 5 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України, а зі ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України на ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України з тих мотивів, що суд при постановленні вироку щодо Г. порушив вимоги ст. 9 Конституції України, ч. 5 ст. 3 КК України, ст. 5 КПК України, Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р № 1906-IV та ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників і засудив Г. за злочини, за які його не було видано Російською Федерацією, на території якої було розшукано і затримано Г.